Попалася мені на Амазоні ось така книжка: "Неймовірно цікаві Записи справ давнини" (とんでもなく面白い古事記), і вирішила я почитати поки що її, доки руки не дійдуть до довшого та складнішого оригіналу.

"Коджікі", якщо хто не знає, – це історична хроніка, яка бере початок із міфів про створення японських островів богами та перетікає власне у реальну історію Японії. Крім того, що вона знайомить з міфологією та історією легко та невимушено, ця книжка дає ще дещо, що неможливо знайти у самих міфах: зв’язок із явищами, які прийшли у сучасну культуру із давнини.

Наприклад, автор вказує, що таке явище як 妹萌え – більш ніж родинні почуття між братом і сестрою – у манзі та аніме може бути пов’язаним з історією богів Ідзанак(ґ)і та Ідзінамі – брата і сестри, які одружилися та породили японські острови та масу інших богів. Чи так це чи ні, чи справді міфи глибоко вкоренилися у національній свідомості чи автори самі по собі фантазують як їм заманеться на дивні теми та ще й змішуючи їх (візьміть, наприклад, Angel Sanctuary (天使禁猟区) – що за збірна солянка із янголів та казна чого), але міфологія сама по собі цікава та варта уваги.

Навіть якщо переказана дещо легковажним тоном.

The post Японська міфологія манга-стайл first appeared on Мушля самітниці.

Тож замість детальної критики Remembering the Kanji Vol. 1 буде стисла – пробачте, але переписувати все заново у мене не стачить душевних сил.

1. Японці так не вчать

Так, їм у школі (а потім вони самі іншим) рекомендують вчити канджі як картинки – одним цілим.

Відповідь: ми не японці, причому з багатьох точок зору. Ми не живемо з самого народження у япономовному середовищі, ми не починаємо вчити японську з дитинства, у нас немає строго відведеного часу на мову (як у японській школі), тощо.

Тому і вчитися нам слід не обов’язково як японцям. Можна, але їх методи можуть бути для нас не найкращими, і навпаки – якщо метод не використовується японцями, це не говорить про його неякість.

2. Remembering the Kanji присвячений тільки ієрогліфам

А словник – тільки словам, а граматичний довідник – тільки граматиці, проте від такої вузької спеціалізації вони не стають поганими самі по собі. Про якість треба судити по тому, наскільки добре підручник виконує поставлене перед ним завдання, а зі своїм завданням – полегшити вивчення великого об’єму канджі дана – книга справляється дуже добре.

Якщо ж хтось взявся за книжку з назвою Remembering the Kanji, думаючи, що то універсальний самовчитель, то чия то проблема – книжки чи читача?

3. Remembering the Kanji не дає читань

Це було б відносно серйозним недоліком, якби не подавалось у вигляді "А от я на курсах за рік вивчив аж 300 канджі, зате з усіма читаннями".

Знову ж, ми (дорослі іноземці) – не японські дітки, які вчаться поступово: оволоділи абетками – і читають написані ними прості дитячі книжечки. Взялися з ієрогліфи – і от вам дещо складніші за змістом та написанням тексти.

Однак дорослому хочеться читати щось свого рівня, і для цього треба знати багато канджі, причому їх значення, не обов’язково з усіма читаннями. А оскільки читання і написання ієрогліфів між собою зв’язані мало, якщо не сказати – ніяк, то цілком доцільно спробувати спочатку вивчити написання-значення, а потім уже доповнювати його вимовою.

Важливості якої (вимови) ніхто не заперечує. Той же пан Heisig написав і іншу гкнижку – Remembering the Kanji Vol. II A systematic guide to reading Japanese characters, яка присвячена вимові. Просто задача вивчення ієрогліфів розбита на дві частини – спочатку написання-значення, потім – читання. І якраз із ієрогліфами такий підхід себе, на мій погляд, цілком виправдовує.

Бо освоєння канджі дозволяє братися за відносно складні автентичні тексти, а це – стимулює вивчення і канджі, і слів, і граматики, і навіть вимови (коли шукаєш незнайоме слово у словнику, бачиш і його читання).

Тож Remembering the Kanji дає хороший поштовх не тільки для знання канджі, а в цілому для мови.

4. "Я вчу не окремі канджі, а цілі слова"

З однієї сторони це звучить як найсерйозніший аргумент, адже ми справді користуємось у мові саме словами, а не якимись меншими одиницями, з яких ці слова складаються.

Однак при ближчому розгляді я перестаю це розуміти ну абсолютно.

Ні, якщо людина в основному говорить-слухає, а канджі вчить вряди-годи, то їй дійсно потрібно вчити цілі слова, без складових. Наприклад, запам’ятовуючи _на слух_ слова бьо:кі, бьо:ін, бьо:шіцу, бьо:доку, бьо:рекі, бьо:кін, бьо:нін, бьо:ші, тощо, треба, щоб певне сполучення звуків (у певному контексті) викликало у свідомості однозначну картинку-значення, без думки "А як воно пишеться".

Однак як тільки заходить до читання-писання, так зразу виникають заперечення.

По-перше, дуже багато ієрогліфів і є словами – вони використовуються або самі по собі (іменники, займенники, числівники), або з окуріганою та –суру (дієслова), але все одно як окремі одиниці. То як це взагалі можливо – "вчити слова, але не вчити ієрогліфи"?

По-друге, як, наприклад, пропонується вчити слово 発電所? Як один суцільний ієрогліф з 30 штрихів, який не має жодного відношення до 発, 電 та 所? Не знаю, може у тих, хто таке каже, фотографічна пам’ять, але я точно його так не запам’ятаю, а якщо і спроможуся запам’ятати, то напевне час від часу помилятимуся у мілких елементах.

А от якщо я вивчу окремі елементи, то я фактично тренуватимусь писати це слово кожного разу, як пишу складові ієрогліфи. І шанси на помилку стануть значно менші.

А подумаємо, наприклад, про 原子力発電所. Щоб його вивчити як "окреме слово" мені що, треба забути не лише складові ієрогліфи, а і те, що я уже знаю 原子 та 発電所 і вчити як один величезний канджі з… ні, я відмовляюся навіть рахувати, скільки там штрихів.

Коротше кажучи, коли мова йде про письмо, то я взагалі не розумію, що значить "вчити слова", не знаючи окремих канджі. Усна мова – інша справа, але для усної мови Remembering the Kanji і не призначений, чи не так?

Підсумок: якщо ви серйозно зацікавлені в канджі, обов’язково спробуйте цей метод – від дійсно працює.

またね！

The post Критика Remembering the Kanji first appeared on Мушля самітниці.

Ієрогліфи — одна з найбільших перепон до вивчення японської.

Причини: їх багато (тільки «повсякденного вжитку» близько 2 000); вони схожі між собою; їх читання ніяк не випливає з їх написання.

Щоб подолати цей бар’єр, є два шляхи:

1. Вчити написання, пишучи кожен ієрогліф по сто разів, та зазубрювати читання та значення.

2. Використовувати мнемонічні методики.

Якраз про другий варіант я і збираюся розказати.

Мнемонічне запам’ятовування ієрогліфів

Коли я почала вчити канджі, я пробувала розбивати їх на елементи та придумувати з них історію, яка б вказувала на значення ієрогліфа. Іноді це допомагало, але за відсутністю системи весь «алфавіт» я б таким чином не осилила.

На щастя, мені попалася книжка, яка допомагала вчити ієрогліфи системно, причому обіцяла, що вони засядуть у пам’яті назавжди (якщо користуватися методикою правильно). І відводила на всі 2000 повсякденних канджі всього 6 тижнів!

Звучить неймовірно? Як і будь-яка реклама. Тож над двома тисячами канджі доведеться потрудитися, не факт, що вам вистачить півтора місяців, і не розраховуйте, що можете не користуватися ними 10  років, а потім згадаєте їх у одну мить, як тільки знадобиться.

Однак методика дієва і варта, щоб її спробувати.

Створив її пан James W. Heisig, і виклав її у книжці Remembering the Kanji, Volume 1: A Complete Course on How Not to Forget the Meaning and Writing of Japanese Characters.

Назва говорить сама за себе, а у вступі автор дає всебічний огляд свого методу: опис, мету, обмеження та достоїнства.

Причому першу частину книжки (включаючи вступ та 12 з 56 уроків) можна безкоштовно та легально знайти у вільному доступі, наприклад, тут:

http://nirc.nanzan-u.ac.jp/en/files/2012/12/RK-1-6th-edition-sample.pdf

Тому я не бачу для себе смислу описувати методику іще раз.

Замість того, краще напишу, чому рекомендую спробувати даний метод всім, хто серйозно цікавиться ієрогліфами.

Переваги методу

1. Дає можливість відносно швидко запам’ятати значення великої кількості ієрогліфів (і перейти до читання)
2. Дозволяє запам’ятати незнайомий ієрогліф відразу (подумавши над ним кілька хвилин), а не після кількох десятків написань
3. Дає систематичний, упорядкований підхід до канджі, якого бракує у багатьох інших підручниках
4. Легко підстроюється під себе — власне, ідея і полягає у тому, що читач сам вигадував для кожного ієрогліфа історію, яка дозволить саме йому краще той канджі вивчити

Недоліки

Наразі я бачу лише один серйозний недолік: те, що кожному ієрогліфу приписується тільки одне-єдине унікальне значення.

На жаль, з цього випливає навіть не одна, а ціла низка проблем.

По-перше, деякі ієрогліфи мають кілька значень, причому іноді — досить далеких одне від одного, але однаково важливих. А за методикою вчиться тільки одне.

По-друге, серед ієрогліфі досить багато синонімів, і тому в деяких випадках автору довелося взяти не найбільш вживане значення канджі, а якесь допоміжне.

«Класичний» приклад — зі словом «я». Мабуть, найуживаніший для нього ієрогліф 私 подається автором як private. У 私 Є таке значення (тож не можна сказати, що це помилка), але в основному воно використовується у сполученнях.

По-третє, конотації ієрогліфів та перекладу не завжди співпадають.

Наприклад, споживати їжу, жерти, трапезувати — то все варіантами «їсти» з різними смисловими відтінками.

Такі відтінки є і у канджі, і у англійських слів. І коли автор намагався дати одному канджі одне означення, якось так вийшло, що ті відтінки не завжди підходять одне одному.

Умовно кажучи, ієрогліфу, який означає «жерти», може ставитися у відповідність, наприклад, «живитися».

Ці недоліки можуть бути нейтралізовані, якщо перевіряти значення канджі по словнику і створювати мнемонічні історії, які підходять під найбільш загальне значення з урахуванням конотації.

Загальні зауваження

1. Remembering the Kanji призначене виключно для самостійного освоєння
2. Remembering the Kanji слабко підходить для підготовки до всяких іспитів типу Но:рьоку Шікен, тому що ієрогліфи вивчаються не у порядку вживаності (за рівнями)

Я не відношу ці зауваження до недоліків, бо багато хто і так вчить японську самостійно, а не на курсах, і далеко не всі любителі японської підуть здавати якийсь іспит. Тож це так — для повноти опису.

Як я вже казала, при всіх перевагах методики, вона не є тим чудом, яке украде вам всі канджі у голову назавжди. Щоб пам’ятати ієрогліфи, вам потрібно ними користуватися. Якщо ж поки що не вистачає граматично-лексичної бази, щоб братися за серйозне читання, ось вам сайт для повторення канджі, створений якраз під Remembering the Kanji:

http://kanji.koohii.com/ (реєстрація безкоштовна)

Наостанок треба було б написати і про «зовнішню» критику, тобто ті зауваження до методу, які я зустрічала у відгуках. Однак за нестачею місця напишу про них у окремому дописі, який постараюся не затримати надовго.

На сьогодні ж прощаюся. またね！

The post Remembering the Kanji first appeared on Мушля самітниці.

Буває, що людина користується тільки однією стороною. Наприклад, я майже нічого не пишу японською і зовсім нею не говорю (нема з ким, та й не хочу я), але досить багато читаю і слухаю.

Тож для мене питання «Як це сказати японською?» не дуже актуальне, але для когось із читачів, можливо, воно і є найважливішим у вивченні японської.

Тому сьогодні хочу поговорити про ресурси, які можуть стати таким людям у нагоді.

По-перше, нагадаю, що я вже писала про одну з таких книжок: Japanese Sentence Patterns for Effective Communication. У ній представлений базовий набір мовних шаблонів, за допомогою яких, в принципі, можна на простому рівні виразити більшість своїх думок.

Приблизно таку ж функцію виконує граматичний довідник 200 Essential Japanese Expressions: A Guide to Correct Usage of Key Sentence Patterns. Як очевидно з назви, у ньому представлено близько двох сотень мовних шаблонів, розбитих за тематикою: прохання, намір, вираження послідовності дій у часі, ввічливість, умовні речення, тощо.

У порівнянні з Sentence Patterns, 200 Expressions мають кращі, детальніші пояснення, а також додаткові розділи, де розбираються особливо складні граматичні теми.

Його продовження для вищих рівнів (2級 та 1級 по старому JLPT) — 500 Essential Japanese Expressions. У ньому даються паттерни, необхідні для вираження більш складних нюансів. Що цікаво, на відміну від попередника, 500 Expressions написана майже повністю японською, тобто щоб нею користуватися, треба знати мову уже на доволі пристойному рівні.

У обох книжках в кінці кожної теми є завдання на закріплення (відповіді також даються, так що підручники підходять для самостійного освоєння). Крім того, є ще й третя книжка з цієї ж серії: це збірник вправ для 500 Expressions (для 200-т, здається, аналогу немає).

В цілому, якби мені довелося вибирати один-єдиний підручник з граматики, який обов’язково треба освоїти, мабуть, це були б саме 200/500 Expressions.

Серед російськомовних підручників чогось схожого я не зустрічала (це не означає, що їх немає).

Але я регулярно звертаюся до граматичного довідника «Практическая грамматика японского языка» Б.П. Лаврентева. У нього є свої недоліки, але коли треба освіжити основи (а на мене останнім часом щось частенько нападає склероз), то він цілком стає у нагоді.

На цьому сьогодні все. またね！

The post Як це сказати японською? first appeared on Мушля самітниці.

Я — невеликий любитель поезії, але оскільки вона є невід’ємною частиною культури, то японською поезією я стараюся все ж не нехтувати повністю.

Саме тому, коли мені попалася на очі книжка «Haiku Inspirations: Poems and Meditations on Nature and Beauty (Inspirations Series)», я її купила і зараз збираюся про неї розповісти — раптом і вам захочеться її почитати.

Перш за все, треба відмітити, що це не збірник хайку, як можна було б припустити з назви.

Точніше, хайку там є (близько 50 віршів), проте вони займають досить незначну за об’ємом частину (зважаючи, що хайку зазвичай складаються всього з трьох рядочків, це зовсім не дивно).

Тож якщо книга «Haiku Inspirations» не заповнена під зав’язку хайку, то що ж у ній Є замість того?

1. Трішки про те, що таке хайку, як вони виникли та розвивалися.

2. Коротко про різні аспекти японської культури: історію,  літературу, релігію, звичаї, тощо.

3. Власне, хайку (англійський переклад + кілька японських рукописних віршів).

4. Книга ілюстрована як старовинними гравюрами, так і фотографіями сучасної Японії.

До речі, на Amazon можна «зазирнути» у цю книжку і  прочитати кілька перших сторінок.

На жаль, сторінки з хайку у перегляд якраз і не потрапили, хоча вони самі по собі досить цікаво оформлені. Тож я наводжу тут кілька прикладів, щоб ви мали уявлення, як вони виглядають.

Підсумовуючи: справжньому любителю хайку «Haiku Inspirations» навряд чи розповість щось нове. Проте вона, на мій погляд, добре підходить для (першого) знайомства з цією стороною японської культури: приємне художнє оформлення допомагає налаштуватися на споглядальний, медитативний лад та краще зрозуміти аскетичну красу японських хайку.

The post Коротко про хайку first appeared on Мушля самітниці.

Мистецтву приблизно стільки ж років, як і нам, homo sapiens.

І росло воно і розвивалося разом з нами.

І дійшло воно нарешті до того, що в певний момент (близько тисячі років тому) на території древньої Японії з’явилися перші мальовані історії, які стали предтечею такої знайомої нам сучасної манги.

Цікаво, що героями їх були тварини, які, проте, уособлювали таки людей та розповідали про цілком людські житейські справи.

І тільки пізніше…

Втім, краще один раз прочитати оригінал, ніж сто його переказів (або, що взагалі жахливо — сто разів перечитати один і той же переказ).

Тож якщо вам здибається десь у мережі, магазині чи бібліотеці книжка «One thousand years of manga» by Brigitte Koyama-Richard, не пройдіть мимо — погортайте її сторінки та дізнайтеся більше про історію манги з самого її початку.

Приємного вам читання!

The post Манга: історія довжиною в тисячу років first appeared on Мушля самітниці.

Тож не зайвим буде познайомитися з книжкою, присвяченою мовним паттернам японської мови: Japanese Sentence Patterns for Effective Communication автора Taeko Kamiya.

Орієнтована вона на те, щоб, знаючи, що ви хочете сказати рідною мовою, ви могли вибрати потрібний для цього граматичний шаблон.

Книжка поділена на 12 розділів, у яких згруповані речення зі схожими темами. Загалом наводиться 142 фрази, які можна використовувати у якості зразків.

До кожного шаблону подається наступна інформація:

1. Фраза англійською, тобто що саме ви хочете виразити своїм висловом.

2. Переклад японською та транскрипція з виділенням ключових елементів (дієслів, частинок, допоміжних слів), які, власне, і відповідають за створення певного типу речення.

3. Короткий граматичний коментар.

4. Приклади англійською, японською та транскрипція.

5. Вправи, які в свою чергу складаються з

а) короткого словничка;

б) речень, які треба перекласти на японську;

в) відповідей.

Тобто книжка поєднує у собі довідник та коротенький підручник з вправами. Зручно? Безсумнівно!

Із недоліків можна визначити лише те, що граматичні коментарії досить короткі. Тобто на питання “Як сказати оце?” книжка відповідь дає, але за подробицями, чим відрізняються подібні вирази, треба лізти у граматичні довідники.

Та все ж сподіваюсь, що Japanese Sentence Patterns стануть вам у нагоді і допоможуть дізнатися щось нове.

Удачі!

The post Мовні шаблони first appeared on Мушля самітниці.

Щодо аніме, думаю, немає потреби вас умовляти, але сьогодні я пропоную вам також погортати сторінки.

На черзі у нас Kanji in Context, яка складається із трьох частин: Reference Book та Workbook Vol.1 і Vol.2. Reference Book – то такий собі словник ієрогліфів, Workbook – для кращого запам’ятовування того, що вивчили.

Отже, особливості цього підручника:

Reference Book:

• включає в себе 1945 канджі повсякденного вжитку + ще два додаткових;
• для кожного канджі дається читання, кількість рисок та кілька слів з цим ієрогліфом;
• канджі вивчаються за певною системою: з урахуванням частоти використання, схожості форми чи значення, входження до важливих сполучень тощо;
• додатково позначаються нестандартні або спеціальні читання або значення; даються посилання на схожі за значенням чи написанням ієрогліфи; вказується також належність до термінів: історичних, природних, тощо.
• підручник містить близько 9 000 слів.

Крім того, у Workbook наведено:

• багатокомпонентні сполучення, що містять слова з Reference Book;
• приклади використання у сталих виразах;
• речення з вивченими словами (власне, обіцяний контекст).

Книга призначена не для новачків у японській, а для тих, хто вже знає близько 200 ієрогліфів та володіє граматикою на рівні Intermediate.

На мій погляд, Kanji in Context має одну дуже велику перевагу над іншими книгами цього типу і один суттєвий недолік.

Про перевагу здогадатися неважко: це можливість вчити не “сферичні канджі у вакуумі”, а канджі з прикладами використання, причому у достатній кількості. Бо з початковим рівнем володіння ієрогліфами можна читати хіба що дитячі казочки – як на мене, нудно і надто стимулююче. А щоб взятися за щось цікаве дорослій людині (а тим паче літературне, де кожен автор пробу викаблучитися і напхати “неповсякденних” ієрогліфів), то треба знати стільки…

Недолік же наступний: у Reference Book даються значення ієрогліфів як окремих слів, але не вказується, що може означати даний канджі у сполученні.

Наприклад, для канджі 家 дається читання іе та учі і значення дім. Однак приклади слів з цим ієрогліфом – 家族, 家庭 (де воно значить сім’я), а також 作家 (і до чого тут, питається, дім?)

Ще гірше, коли канджі не має КУН-читання, як, наприклад, 校 в 学校. В принципі, з наведених сполучень можна припустити, що воно має відношення до школи, навчання, але як, скажіть на милість, мені його ідентифікувати для кращого запам’ятовування? Отой значок з 10 рисок, що читається як ко: та має радикал дерево зліва? По-моєму, дати значення школа було б набагато простіше і корисніше.

Тобто схоже, що нам пропонують наведені канджі та слова просто-напросто візуально зазубрити. Як на мене, це нереально з кількох причин:

• Кількість:  нагадаю, що канджі близько 2 000, а слів – 9 000.
• Схожість: якби канджі сильно відрізнялися один від одного, проблема була б не такою гострою. Але ж вони складаються з однакових “будівних елементів”, і схожі канджі часто путаються, навіть ті, що, здавалося б, знаєш назубок.
• Процес навчання у дорослих потребує набагато більшого ступеню аналізу та раціоналізації, ніж у дітей. Тому більшості дорослих легше запам’ятати 政治家 як людина політики, ніж вивчити його шляхом стократного прочитання.

Підсумовуючи: контекст – це дуже і дуже добре. Але він – не панацея, і книга була б набагато кориснішою, якби автори зробили усього одну річ – додали до кожного ієрогліфа його значення.

The post Канджі та контекст first appeared on Мушля самітниці.

Книга називається Japan – A History in Art by Bradley Smith.

У ній міститься більше 200 фотографій різноманітних творів мистецтва, з коментарями відносно історичного періоду, у який вони були створені. Найстаріший екземпляр – глиняна скульптурка віком близько п’яти тисяч років. Закінчується книга розділом про епоху 明治, коли Японія різко змінила шлях свого розвитку і "пішла на Захід".

Japan – A History in Art на Amazon

Взагалі-то я невеликий любитель історії, але мені прийшлося до вподоби її сполучення мистецтвом.

Можливо, сподобається і вам. Тож якщо матимете нагоду, обов’язково погортайте сторінки цієї книжки.

The post Японія – історія та мистецтво first appeared on Мушля самітниці.

Давненько ми не гортали сторінки – пора. Сьогоднішня книжа називається All About Particles. A Handbook of Japanese Function Words, автор Naoko Chino.

Particles у нас називають по-різному: хто частинками, хто відмінковими суфіксами. Дійсно, якщо у нас різниця у значеннях виявляється завдяки відмінкам та відповідній формі дієслів (Риба їсть та Рибу їм), то у японській мові ні риба, ні їсти не змінюються ні відмінкам, ні по роду, ні по особі, ні по числу. Тобто, що означає 魚食べる, можна визначити лише завдяки частинкам: 魚は/が食べる, 魚を食べる, тощо.

Хоча як на мене, найбільше частинки схожі на прийменники, тільки ставлять їх після іменників, а не перед ними (що для японської зовсім не дивно, там багато чого навпаки). 日本語のクラスは九時から四時までです。

Втім, як би їх не називали, аби нам легко вчилося. Та давайте вже перейдемо до читання.

1. У книжці частинки сортовані за двома принципами. Один з них – частота використання. Очолюють список は та が – пара, яка також зайняла б перше місце по складності. По-перше, в нашій мові аналогу їм немає, по-друге, хоча вони і позначають начебто одне і теж (називний відмінок), але речення з は та が мають різне значення: 「私は行く」 не тотожне 「私が行く」.
2. Другий критерій – групування подібних частинок. Наприклад, обмежувальні частинки: だけ, しか, のみ, きり; “хоча”: のに, くせに; ものの; умовні форми: たら, ば, なら, тощо знаходяться поруч. Крім того, між схожими за значенням частинками є взаємні посилання, щоб їх можна було порівняти на прикладах.

   Окремим підрозділом даються заключні частинки, тобто ті, які ставлять в кінці речення для надання емоційного відтінку: よ, ぞ, わ.

3. Автор описує навіть те, що у нашій японістиці до частинок зовсім не належить. Наприклад, суфікси ば, たら або сполучники から, のに. Не знаю, що б сказали лінгвісти, а по-моєму, книжка стає від того лише повнішою та кориснішою.
4. На кожну частинку наведено по 2-3 приклади. Речення зазвичай дуже прості, а переклад майже дослівний, тому зрозуміти структуру вислову та яку роль виконує у ньому певна частинка, дуже легко.
5. Загалом у книзі розглянуто 69 частинок. Це далеко не повний перелік того, що можна назвати частинками (у A Dictionary of Japanese Particles від Kawashima Sue їх принаймні удвоє більше). Однак для початкового і середнього рівня книжка є чудовим довідником по частинкам (там паче, що у ній є приклади і для вищих рівнів, вони позначені зірочками).

В цілому книгою Наоко Чіно дуже приємно користуватися: нічого зайвого, чиста інформація. Чітка, логічна структура (від більш уживаного до менш уживаного, групування), зрозумілі приклади, зручність пошуку (є зміст та абетковий покажчик).

Я не дуже люблю підручники з казками-примовками (хоча у цьому блозі сама таким грішу), тож для мене All About Particles виявилась просто ідеальним компромісом між інформативністю та стислістю.

Крім того, книга має компактний розмір, приємні для ока шрифти та якісний папір. Єдине, що може відклякнути читача, це дуже “жіноча” – ніжно-рожева – палітурка. Але повірте, вміст під нею по-чоловічому логічний (сподіваюсь, мій дещо упереджений підхід нікого не образив).

Тож якщо хочете дізнатися все про частинки – сміливо купуйте All About Particles.

では。

The post Важлива малеча first appeared on Мушля самітниці.

Проте існує трудність, спільна для всіх мов. Це – ідіоми, вирази, зміст яких не можна вивести зі значення їх компонент.

З манги та аніме мені вдалося підхопити кілька ідіом, навіть не усвідомлюючи цього. Особливо добре запам’яталися вирази зі словом 気:

「気をつけて」 “Бережи себе” – стандартне прощання; “Будь обережним”.

「気にするな」 “Не переймайся”, “Не бери дурного в голову, а важкого в руки”.

「気のせいだろう」“Мабуть, мені це здалося”.

А також 「気がする」,「気になった」 та інші.

Однак справжнє знайомство з ідіомами японської мови сталося завдяки книжці “Kodansha’s Dictionary of Basic Japanese Idioms” (автори: Jeff Garrison, Kayoko Kimiya, George Wallace, Masahiko Goshi).

Я уже використовувала вислови з неї у дописі про анімешні закінчення та щоб охарактеризувати одного з героїв аніме в “Типажах”. А сьогодні поділюся ще кількома, що припали мені до вподоби.

Наймиліша примовка – про 借りてきた猫. Бути як “позичений кіт” означає поводитися нехарактерно спокійно та/або чемно у порівнянні зі своєю звичайною поведінкою. Походження цього вислову легко зрозуміти: так і бачу собі притихлого розбишаку-кота, що у незнайомому оточенні насторожено водить вусами.

А про нелюдиме місце кажуть 猫の子一匹いない – нема ні кошеняткової душі.

Взагалі-то коти – мої улюбленці, тому не дивно, що і приказки про них мені подобаються. Проте автори книги стверджують, що у Японії до котів ставляться як до “good-for-nothing“ (невже у них мишей немає?). Тому й ідіоми про них часто мають негативний відтінок.

Наприклад, 猫をかぶる (“вдягнути на себе кота”) – прикидатися невинним, непричетним, бути вовком в овечій шкурі. 猫かぶり – лицемір, шахрай. Отакі, виявляється, японські коти.

Ще один вираз, що особисто мене зачепив. Правда, він уже не про котів: 猿も木から落ちる – навіть мавпа може впасти з дерева. Мені здається, що, коли застосувати його до себе, він учить скромності (яким би крутим ти не був, не задирай носа, бо все одно можеш у чомусь схибити). Якщо ж говорити про інших, то він означає терпимість до чужиш помилок. До речі, у нашій мові є еквівалент, також пов’язаний з твариною: “Кінь на чотирьох ногах, і той спотикається”.

А на завершення наведу приказку, з якою ви уже деякою мірою знайомі. Пам’ятаєте трьох мавп, одна з яких закриває собі очі, інша – вуха, а остання – рота? Так от, походять ці мавпи від японського 見猿聞か猿言わ猿 (бачу мавпу, чую мавпу, кажу мавпу). Я не особливо задумувалась, до чого тут мавпи, лише десь у підсвідомості чаїлася думка про своєрідну іронію: галасливі, набридливі, причепливі мавпи радять не втручатися у чужі справи. А реальна причина виявилася прозаїчною: у даному вислові “сару” (мавпа) вимовляється як “дзару” – так само, як суфікс негативної форми дієслова. Тобто насправді вислів означає “Не бачити, не чути, не говорити”, себто “mind one’s affairs“. Проте слід визнати, що без мавп, мабуть, ця східна мудрість не стала б відомою на весь світ.

На цьому я закінчую. Але якщо я не виявлюсь 三日坊主, то розкажу вам ще не одне прислів’я у наступних дописах.

じゃ、またね。

P.S. Мало не забула попередити про дві речі: по-перше, для перекладу японських ідіом використовуються англійські (точніше, американські). По-друге, оскільки багато виразів стосуються тварин, лексика пістріє біологічними термінами. З одного боку, це добре, бо дозволяє разом удосконалювати відразу дві мови. Проте, мабуть, не слід братися за цю книжку, якщо вас лякають вирази типу: “pull someone’s leg” та “nocturnal carnivore”.

The post Про котів, мавп… та інші прислів’я first appeared on Мушля самітниці.

Увага! Книга написана англійською мовою.

Мені подарували її, коли я й сама не здогадувалась, що люблю мангу. Тобто я вже почала її читати, але ще не зрозуміла, чи подобається вона мені. Після прочитання у мене залишилася одна думка з цього приводу: “ХОЧУ!!!!!”

Та перейдімо від лірики до практики. Що ми маємо:

• Огляд більше ніж 900 найменувань манги. Немало, чи не так. 550 сторінок у дві колонки, з рецензіями довжиною від 5 рядків до повної колонки.
• Оцінка від 0 до 4 зірочок. Критерієм слугує якість історії та рисовки. Крім того, автор дає коментарі щодо швидкості розвитку подій, відповідності рисовки настрою історії та жанру, тощо.

Деякі оцінки видалися мені заниженими. Я судила по екранізаціях, які я бачила. Мені здавалося, що оскільки і манга, і аніме мальовані, то між їхніми стилями не має бути такої вже великої різниці. Тому коментарі на World-Art (про нього я писала тут) “Зіпсували мангу!” я відносила скоріше до змін сюжету, а не рисовки. Однак я помилялася. Аніме і манга таки різняться стилістично, і буває, досить сильно. Правда, манга не завжди є краще намальованою. Наприклад, аніме “Полювання на привидів” (Ghost Hunt) на порядок якісніше за мангу.

• Вказівки щодо вікового обмеження. Є манга “Для будь-якого віку”, а є з обмеженнями, наприклад, 18+. (Манга “Тільки для дорослих” винесена в окремий розділ).
• Вихідні дані маги. Назва англійською і японською, автор, ким і коли видана, кількість томів і т.д.

Крім того:

• Коротка історія манги. Думаю, буде цікаво як новачкам, так і запеклим любителям.
• Типи манги. Хоча я вже досить досвідчений анімешник, деякі жанри мене здивували. Наприклад, те, що “Приготування їжі” (Cooking) виділено в окрему категорію. Адже це означає, що манга цього типу досить численна, чітко відокремлена від інших жанрів та має свої традиції. Проте у японців особливе ставлення до їжі (я, мабуть, колись напишу про це), тож вшанування витонченої кулінарії у манзі ще можна пояснити. Але “Невловимі злодії” (Phantom Thieves)??? “Отаку”??? “Службовці” (Salaryman)??? Як кажуть, читайте і дивуйтеся.

Та ще деякі дрібнички, а саме:

• Короткий (ДУЖЕ короткий!) огляд японської мови.
• Словник манга-термінів.
• Список авторів, чиї твори згадуються у книзі. У декого наведені адреси інтернет-сторінок – особистих або присвячених їх роботам.

Звісно, у книги є і недоліки, причому один з них – принципово невиправний: уже на момент виходу вона трохи застаріла, адже нова манга випускається щоденно. Проте, на мій погляд, “Guide” залишається цінним ресурсом для будь-якого манголюба.

Оновлення до книги можна подивитися тут:

http://www.randomhouse.com/delrey/manga/m_tcg.html

А я на цьому прощаюся.

До наступного допису!

The post Вся манга під однією обкладинкою first appeared on Мушля самітниці.