Одного разу ми з вами побували на сеансі психоаналізу анімешного героя, який потерпав від свого невміння заробляти. Сьогодні ж поговоримо загалом про відношення анімешних героїв з грошима.

В цілому героїв можна поділити на дуже бідних, дуже багатих та нейтральних. Відразу оговорюся, що мова піде лише про позитивних та більш-менш значущих для сюжету героїв.

Бідняки

Святі голодранці

Цю категорію можна розділити на дві частини:

а) Міська та сільська біднота, яка заробляє собі на життя тяжкою щоденною працею. Головні їх риси – чесність, проста життєва мудрість, доброта (іноді схована за суворими зовнішністю та манерами); головна функція – давати героям притулок, коли їм більше нікуди подітися. Іноді протиставляються багатим можновладцям, які цих же героїв образили або переслідують.

Які у цієї категорії відносини з грошима? Такі, що багатими вони ніколи не стануть, скільки б не працювали. Крапка.

б) Окремі (дуже) бідні, але надзвичайно добрі, чесні та самовіддані герої, а найчастіше – героїні-сирітки, такі як Тору Хонда з Кошику фруктів або Харухі з Гостьового клубу школи Оран (остання хоча і не свята, але все одно добра та бідна, особливо у порівнянні з іншими персонажами). Головна функція героїнь – потрапляти у компанію нахабних, самозакоханих, пихатих мажорів (читайте нижче) та за допомогою своїх прекрасних душевних якостей завойовувати любов та повагу їх усіх, одного за одним, а також розгрібати їх значні психологічні проблеми (бо, як вчить нас художня творчість, багаті не просто плачуть, вони не можуть не плакати!) та видобувати з-під товстої черствої кірки егоїзму глибоко заховану доброту.

Ці святі сирітки, як правило, роботи не бояться, навіть якщо вона така специфічна, як… втім, дивіться Гостьовий клуб, і зрозумієте самі. А хатня робота – приготування їжі, прання, прибирання, тощо – то саме-собою. Однак багатства це їм, звісно, не приносить і не принесе, бо як ще вони тоді протиставлятимуться багатим поганцям?

Вічні бродяги

До цього класу відносяться герої, що подорожують. Їх бідність цілком природна: постійно пересуваючись із одного місця до іншого, вони не мають стабільного заробітку, а перебиваються випадковими, непевними та невеликими підробітками. Тож поки не осядуть, розбагатіти їм і мріяти годі.

Талановиті невдахи

Розмову саме такого героя з психоаналітиком ми підслухали нещодавно. У чому полягає проблема, читайте самі. Тут же я висловлю своє припущення, чому при всіх своїх талантах він не може розбагатіти.

Автор фото: Jesslee Cuizon

Логіка, на мій погляд, така: позитивний герой має бути хорошою людиною (хоча б у глибині душі) – хороша людина повинна робити добро – але хіба можна брати гроші за те, що робиш добро? – ні, бо будь-який негідник може його робити, якщо йому досить за це заплатять – тобто, хороша людина має робити добро безкоштовно. А інакше він – не хороша людина, а просто найманий робітник. Для позитивного героя подібне клеймо неприйнятно.

З іншого боку, здавалося б, злу справу можна зробити, якщо це єдиний спосіб заробити на якесь добре діло (наприклад, заплатити за чиєсь лікування). Проте чинити зло позитивним героям заборонено категорично (принаймні, у великих масштабах). Тож і у тут героям не вдається розжитися – доводиться навіть у таких умовах робити добро і не отримувати за нього гроші.

Бідні герої: куди не кинь – всюди клин. Так і бідують, стражденні.

Багачі

Мажори

Це діти багачів, яким немає потреби заробляти собі на прожиття. Однак вони частенько вигадують собі різні заняття, як, наприклад… втім, іще раз пораджу подивитися Гостьовий клуб, щоб дізнатися про все самим.

Умовно мажорів можна поділити на тих, чиї батьки володіють сучасними корпораціями, і тих, хто належить до древніх кланів, що упродовж століть володіли якимось мистецтвом – як-то потомки самураїв, ніндзя, екзорцистів, заклинателів духів, чарівників тощо.

Перші задирають носи так, наче самі заробили батьківські мільйони. Дійсно, немає нічого легшого, ніж пишатися не своїм.

Друга група не така чванькувата, але неабияк гордиться своєю майстерністю.

Як щодо грошей? Ну, в основному мажори іще тільки навчаються у школах чи ВУЗах, тож їх заробітки, якщо вони є, – то лише балощі. Однак показані нам таланти цих героїв дають можливість з упевненістю сказати, що капіталом вони розпорядяться дуже розумно і достойно продовжать традиції своїх сімей, корпоративні або кланові. Бідність – не для них.

Талановиті переможці

(Пошепки). Цей розділ я писатиму дуже тихо, бо у ньому розповідається, як можна робити добро, але при цьому заробляти непогані гроші. Але, боюся, якщо талановиті невдахи мене почують, то набіжать і…

ГУП-ГУП-ГУП!!! ТУП-ТУП-ТУП! АААААА!!!!! Та скільки ж вас тут?!…

…Нарешті, коли всі заспокоїлися та розсілися, поговоримо про заробітки.

Отже, запам’ятайте головне: щоб мати гроші, треба їх брати. Щоб заробляти добрими справами, треба брати гроші за добрі справи.

І нічого стогнати! Треба.

А як же репутація позитивного героя, спитаєте ви? А от тут і криється секрет: щоб вільно отримувати гроші за добро, треба прикидатися не дуже вже й добрим. Поганим хлопцям дозволяється отримувати плату за будь-які справи, хороші чи злі, чи не так? От вам і вихід!

Тобто схема дій така:

• Коли вчиняєте щось добре, обов’язково наголошуйте, що робите це заради і виключно заради грошей.
• Якщо не втрималися і зробили щось хороше без оплати, відразу ж вчиняйте якусь дрібну капость тим, хто це бачив – про ваше безкорисне добро відразу забудуть.
• Беріть якомога більше! Не соромтеся множити на десять ту суму, яка першою приходить вам в голову при оцінці ваших послуг. Оточуючих це, безсумнівно, допече до живого, і вони й думати не стануть, що ви хороші, і вам негідно брати оплату взагалі.

Звісно, з репутацією хорошого хлопця доведеться розпрощатися. Але що вам до того, що думають про вас незнайомці? А близькі та дорогі вам люди все одно рано чи пізно розгадають ваше гру та знатимуть, що ви у душі – хороші.

А щоб вам було легше вжитися в роль, ось вам приклад для наслідування: Кадзума із аніме Kaze no Stigma. Учіться!

Нейтральні

До цієї категорії відносяться всі персонажі, стосовно яких неважливо, чи багаті вони, чи бідні. Тобто їх матеріальне положення може у якомусь контексті і згадуватися, але вирішальної ролі у сюжеті воно не відіграє. Тож і обговорювати нам тут нічого.

Загалом же ставлення до 金持ち (якщо вони не зовсім безнадійні поганці) у героїв аніме надзвичайно шанобливе, аж до душевного трепету. Однак і бідність таки не ганьба, головне, щоб людина була хороша. Майже як у житті, чи не так?

Та на сьогодні все. Мабуть, я когось пропустила (всіх героїв не охопиш), однак основні типи описані.

А вам я бажаю… ні, не дармових мільйонів (хто ж їх дасть, та і псують вони людей), а щоб ваші таланти (я певна, надзвичайно великі) оплачувались дуже і дуже достойно. Удачі вам!

またね！

Схожі дописи:

• Про любов до далеких світів
• Вуха – радари, очі – рентгени…
• Старість – не радість, або "Скучная история" по-сучасному
• Подайте героям на прожиття…
• Бережіться каваю!
• Одна улюблена серія
• Дратівна правда

Сьогоднішня низка слів буде дуже довгою… але не моєю. Я дам посилання на два списки, що містять по 100 найуживаніших анімешних слів кожний. Ці списки гуляють по Інтернету і, судячи з коментарів, радують усіх отаку, які задумуються, а чи не вивчити їм японську.

Тож хвалебні слова так і рвалися з-під моїх пальців на екран, однак погляд зачепився за один з перекладів… Після чого я більш уважно перечитала списки, і стало зрозуміло, що у бочці меду не без кількох ложок дьогтю.

Зокрема, мені здається, що їх автори дуже люблять аніме, однак японську мову знають, як би це м’якше сказати, не надто добре. Однак перш ніж аргументувати свою думку, даю адресу, за якою ви можете почитати обидва списки (як я розумію, це передруківка, а не оригінал).

А тепер зауваження:

1. Слово наказ записане як мерей, хоча насправді воно – мейрей. Справа у тому, що дифтонг ей вимовляється дуже близько до довгого ее, і на його кінці ледве чутно. Тож якщо записувати по вимові, то правильніше буде меерее,  якщо по запису – то мейрей. Ну, в крайньому випаду, якщо комусь одне з і чується сильніше за іншого, то меерей. Однак мерей – однозначно невірно.

2. Ябай означає не "несчастный, жалкий (о ситуации)", а небезпечний, ризикований. Використовується, наприклад, у ситуації, коли на героїв кидається така маса ворогів, що перемогти їх неможливо – треба тікати. Можна, звісно, піднапружити уяву і заявити, що нещасні герої знаходяться у нікчемному становищі. Однак краще просто запам’ятати правильне значення ябай і розуміти, що ситуація стала дуже небезпечною, ризикованою, критичною.

3. Окашій дійсно означає "смешной, смешно", однак воно має ще кілька значень, серед яких: дивний, незвичний; підозрілий, сумнівний; недоречний, непристойний. Можливо, ми з автором списку дивимось кардинально різне аніме, але я в основному зустрічаю окашій якраз у значеннях підозріло, дивно, незвично.

4. Макасеру можна перекласти як "доверять ; доверяться кому-то", проте мова іде не про ту довіру, при якій кажуть: Я знаю, що ти мене не зрадиш, а таку, коли поручають/довіряють виконати якусь дію; залишають на чийсь розсуд вирішення деякого завдання. Для першого випадку більш підходить шінджіру, для другого – якраз макасеру.

Автор фото: miyukiutada

Аналогічна ситуація з нацукашій. Воно, звісно "дорогой, милый, хороший", але треба розуміти, що таким воно є не для всіх (як каваій чи уцукушій), а тільки для персонажа, якого охопила ностальгія. Тобто предмет, до якого відноситься нацукашій, об’єктивно може бути зовсім не милим, а старим, брудним та бридким, однак при цьому він залишиться дорогим чийомусь серцю, бо викликає у ньому ностальгічні спогади.

5. Кавайсо:(на/ні) – бідний-нещасний, сумний, нікчемний – не має жодного стосунку до каваій – милий, чудовий, гарний, малесенький, хоча звучать вони схоже.

6. За те, що понаписуване про ій та хаяй, треба забороняти перегляд аніме на півроку. За кожне слово. І це ще дуже м’яка кара за оце:

ii - хороший. Старый вариант, сейчас используется вариант "yoi". "Yoku" – глагольная форма, "yokatta" – прошлое время глагола "yoku" в разговорной речи. Как восклицание означает "Это круто!", но обычно лучше переводить как "Я так рад!"

Перше речення – хороше, я не проти. Однак ій з аніме нікуди не зникало і не збирається. Просто від нього не утворюються прислівникова форма (йоку – не дієслово!) та минулий час (так, так, японські прикметники мають форму минулого часу!). Тому у аніме ви чутимете ій, йой, йоку, йокатта, йокаттара, йокереба, йошь, тощо. Суб’єктивно може здатися, що йой, дійсно, більше.

Те ж саме зауваження щодо хаяй. Хаяку – не дієслово! Є хаямару – (занадто) поспішати, хаямеру – прискорювати, але хаяку – це прислівник зі значенням швидко або рано.

7. Найбільше, мабуть, постраждало слово яру.

yaru - у этого глагола различные значения. Обычно это почтительный вариант глагола "делать".Так же это слово может быть формой глагола "давать", причем от человека низкого ранга или младшего возраста (или даже от животных и растений) человеку более высокого ранга (более старшего возраста). Hаконец, этот термин может переводиться как глагол "пытаться".

Можливо, яру колись і було шанобливим (подібно до кісама), проте зараз воно цілком звичайне, повсякденне слово. А у деяких значеннях і грубувате. Наприклад, щодо сексу яру – це скоріше трахатися, ніж кохатися.

У значенні давати воно направлене якраз навпаки – від вищого до нижчого. Ото як собаці кісточку кидаєте, то яру, а як дитина вам щось дарує, то уже агеру (яке означає піднімати, підносити. Логіка зрозуміла?)

Звідки взялося значення намагатися, не зовсім зрозуміло. Від ятте міру? Проте намагання тут виражене дієсловом міру, яке можна додавати і до інших дієслів, не лише до яру.

З іншого боку, чим не вгодило ятта як минулий час від яру, теж не ясно. Яру – робити, ятта – Зробив!/У мене вийшло зробити! Ніякої містики.

Як бачите, зауваження серйозні, однак підкреслю, що у списках – 200 пунктів, тож кількість помилок відносно невелика. Решта слів переведена досить адекватно, хоча іноді і не повно. Тому з чистою совістю рекомендую ознайомитися – цілком імовірно, ви знайдете для себе багато корисного. А наведені помилки нехай вам нагадують, що якщо ви збираєтесь вчити японську по інформації в Інтернеті – ЗАВЖДИ перевіряйте її по словниках та підручниках.

До речі, це ж стосується і мого блогу. Як і будь-яка людина, я здатна на помилки: від простої описки до нерозуміння якихось граматичних тонкощів. Тож не забудьте перевіряти і мене!

А на цьому сьогодні все. Удачі вам!

Схожі дописи:

• Нездійсненні обіцянки
• Низка слів. Перший десяток
• Низка слів. Випуск 10: Не може бути!
• Низка слів. Випуск 7: Людським духом пахне….
• Низка слів. Випуск 11: Друзі та вороги
• Низка слів. Випуск 9: Усе добре
• Заспіваймо, друзі, пісню

Автор фото: ehnmark

Ви любите подорожувати? Особисто я не відмовилася б побачити увесь світ, якби для цього не потрібно було б витратити занадто багато сил та грошей. На жаль, ця мрія нездійсненна, якщо тільки не подорожувати… сидячі у своєму кріслі.

А от у цьому допомогти нам можуть автори манги та аніме, яким теж притаманна любов до далеких світів: вони не лише віртуально подорожують самі, але і нас запрошують із собою, переносячи дію своїх творів у різноманітні куточки світу та поза його межі.

Причому роблять вони це достатньо часто, щоб розглянути ці випадки та навіть трохи класифікувати їх.

Отже, іноземний антураж (мається на увазі не-японський) використовується наступним чином:

1. Антураж заради антуражу. Це ті випадки, коли події, в принципі, могли б відбуватися у Японії із японськими персонажами, але от чомусь авторам захотілося перенести їх в інше місце. Наприклад, сюжет Gunslinger Girls навряд чи змінився б, якби героїні були японськими, а не італійськими дівчатками.

То нащо ж було переносити дію в Італію? Висловлю припущення (лише припущення!), що справа тут не лише у любові мангаки до італійської культури, але й у потягу до косплею, який особливо популярний серед любителів аніме та манги.

Автор фото: yeowatzup

Наскільки достовірні подібні перевдягання у чужу культуру? Ну, якщо ви самі з нею знайомі мало, то може воно вам і здасться достойним: видатні пам’ятки, як-то Колізей чи Ейфелева башта будуть намальовані з усією можливою точністю; назви та імена вибрані старанно та зі смислом; найбільш відомі за кордоном страви та звичаї не будуть обійдені увагою. Однак відносини між людьми залишаться упізнаванно анімешно-японськими, як не крути. Зверніть увагу, що багато хто з героїв у таких аніме навіть いただきます каже перед тим, як почати їсти.

2. Елементи, притаманні специфічній культурі або періоду. Їх дуже цікаво використовувати у аніме і неможливо перенести у японські реалії. Зокрема:

а) Християнство, в основному – католицтво. О, яка це плідна тема! Особливо автори полюбляють:

• черниць у характерному чорному одязі. Вони можуть бути різними – добрими та невинними чи бойовими, вірними чи підлими, слабкими чи духовно стійкими… Головне, щоб вони були! Причому їх умудряються втиснути навіть у фентезійні та альтернативні світи, де християнством і не пахне!
• церкву як впливову організацію. Наприклад, у Trinity blood католицька церква зі штаб-квартирою у Ватикані виступає притулком для людей, що потерпають від вампірів. Замінити її якоюсь японською організацією, мабуть, можна було б, але саме католицька атрибутика та обряди таки надають аніме певної атмосфери, яку ватро було відтворити.

  Втім, ця церква теж є анімешно-японізованою, та зазвичай діє у фантастичних та альтернативних світах і займається дуже дивними, як для церкви, справами, використовуючи не в міру сумнівні методи (дивіться також Chrono Crusade).

• янголів та демонів. Автори обожнюють малювати крила! Тому їх надзвичайно приваблюють білокрилі янголи. А також – провинні чорнокрилі янголи, Диявол та його прибічники-демони, що воюють зі світлими та/або спокушають їх. Крім того, до цієї теми відноситься широкий пласт таких інтригуючих понять, як: гріхопадіння, прощення, душа, Рай та Пекло, вічні муки та вічне блаженство, тощо.

  Оскільки янголів та демонів ніхто з нас не бачив, то судити про їх правильність чи неправильність ми не можемо, і автори вільні творити з ними, що їм заманеться. Чим вони і користуються.

Автор фото: kimdokhac

б) Європейська знать. Графи, барони, герцоги, принци та королі, які танцюють на балах, деруться на шпагах, плетуть та розгадують інтриги, вчиняють та зупиняють заговори, і, що найголовніше – елегантно п’ють червоне вино, розвалившись у зручних кріслах, та носять надзвичайно розкішні костюми. Графині, баронеси, герцогині, принцеси та королеви, які та тих же балах закривають обличчя віялами, водночас засліплюючи оточуючих розкішшю своїх декольте та діамантів. А їх вбрання, вбрання! Уже за самий одяг цього періоду його варто змальовувати у аніме.  А ще додайте щипочку інтриги, сипоніть різноманітних, хай і шаблонних, персонажів, пов’яжіть їх між собою любов’ю та ненавистю – і страва готова! Подавати з червоним вином.

в) Готичний стиль. Любов та смерть… Червона кров невинної діви капає із гострих кликів на чорний камзол та білосніжні груди…

Приблизно такий готичний романтизм мангаки взяли за основу для своїх творів про вампірів. Звісно, з модифікаціями. Наприклад, діва може носити шкільну форму або взагалі бути не дівою, а юнаком (так, так, трапляється і таке!). У будь-якому випадку, глядачу доведеться продиратися крізь тонни криваво-червоних троянд, які щедрим снігопадом засипають екран… Втім, це краще один раз побачити, ніж сто разів прочитати, так що ось вам канонічний приклад – Vampire Knight.

Однак історії з вампірами – не єдині, де використовується готичний антураж, хоча вони, мабуть, вписуються у нього найбільш органічно. В принципі, будь-яка "старшилка" може бути намальована з елементами готики, якщо мангака є її прихильником. Для прикладу – шьнен-аніме D-Gray-man.

г) Вестерн уже давно не є тим жанром, що описує виключно американський Дикий Захід відповідного періоду. Осучаснений стілець крокує далекими світами, як і раніше, відстоюючи справедливість за допомогою свого вірного шести- та більшезарядного друга, холодної голови, гарячого серця та всього іншого, що, згідно класичним уявленням, повинен мати даний герой. Найбільш відомі анімешні стрільці – Ваш Стампід (Trigun) та Спайк Шпігель (Cowboy Bebop).

3. The world is not enough. Коли авторам не підходить жодна з існуючих точок на земній кулі, навіть перенесена у інший час чи у альтернативний простір, вони вигадують новий світ.

Однак вигадати щось поза людським досвідом практично неможливо (так кажуть психологи), тож найчастіше у авторів виходить наступне:

а) Узагальнено-фентезійне середньовіччя. Воно мало відрізняється від його, що використовується авторами фентезі по всьому світу: королі, мечі, мужні лицарі та прекрасні (а у аніме – ще й бойові) дами; чаклуни, купці, таверни, замки, золото, луки та арбалети, розбійники, королівські стражі, вершники, кіраси та алебарди, та іноді ще й дракони, ельфи та інша нечисть. Найкраще це середовище, мабуть, описується як невідомо де і коли, бо воно є деяким усередненим уявленням про минуле для більшості авторів фентезі, що ні в біса не тямлять у історії, але дуже хочуть писати про бої на мечах з повисанням на переможці (уособленні самого автора, саме собою) напівоголених ельфійських принцес.

Крім того, специфічно у аніме цього жанру можуть з’являтися розумні та напіврозумні тварини, а також вкраплення високих технологій у вигляді меха (Vision of Escaflowne), літаючих кораблів (Escaflowne, Tales of the Abyss) та залишків космічної експансії (Utawareru mono, Scrapped princess), тощо.

б)  Європа ХІХ – початку ХХ століття. Уже є залізниця, примітивні автомобілі та літаки, однак титул все ще означає значно більше, ніж гарну приставку до імені. Приблизно у такому оточенні живуть Аллісон та Лілія з однойменного аніме. Дещо схожий на нього і світ Сталевого Алхіміка, хоча знаті там немає.

в) Вигадана сучасність або майбутнє зазвичай показуються у неназваному (читай – вигаданому) великому місті, яке з однаковою ймовірністю може бути як європейським, так і американським. У його центрі розташовані бетонно-скляні хмарочоси, які і на сьогодні досить безликі. На задвірках же народ настільки різномастний, що певну національність можна приписати хіба що окремим кварталам (на зразок сучасних Chinatown та Japantown у Сан-Франциско). На відміну від пункту 1, цей антураж настільки неспецифічно-узагальнений, що ніякого інтересу не представляє.

На цьому я свою класифікацію закінчу, хоча вона і не зовсім повна. Так, події Baccano! розгортаються в Америці у часи "сухого закону"; герої Matantei Loki Ragnarok – скандинавські боки, що живуть у сучасній Японії; антураж Єви цілком японський, але сюжет зав’язаний на християнських та кабалістичних символах. Однак описати (та що там – згадати) їх усі я просто не в змозі.

Тож на цьому прощаюся. Бажаю вам цікавих подорожей, і хай все ж таки більшість із них буде реальною!

またね！

Схожі дописи:

• Багач, бідняк, або Чи не живемо ми в аніме
• Вуха – радари, очі – рентгени…
• Старість – не радість, або "Скучная история" по-сучасному
• Подайте героям на прожиття…
• Бережіться каваю!
• Одна улюблена серія
• Дратівна правда

Анімешні герої стараються 守る свої 約束, навіть якщо заради цього треба пожертвувати життям. Однак при цьому є кілька обіцянок, які, схоже, з самого початку даються не для того, щоб виконати, а просто щоб пообіцяти. Наприклад:

1. またあおう/あいましょう. Подорожують собі герої з точки А в точку якусь-то там: чи щось шукають, чи за кимось женуться, чи то просто у них такий modus operandi. Дорогою, звісно, вони зустрічають різних людей, і з деякими ненадовго здружуються (тобто зустрічаються на початку серії, добре проводять час всередині та прощаються у кінці). Так от, при розставанні якраз ці новоспечені друзі і заявляють: またあおう. На що отримують впевнену та радісну відповідь: ああ або うん！

Дійсно, світ тісний, тим паче, що герої, можливо, повертатимуться додому тим же шляхом і таким чином знову побачаться зі своїми новими знайомими.

Проте дивно чути таку відповідь у випадку, коли персонажі – це пришельці з іншого світу або виміру, і мета їх подорожі – знайти спосіб повернутися у свою реальність, а то і назавжди знищити можливість подібних пересувань. У цьому випадку またあおう звучить скоріше як знущання, адже повторна зустріч означатиме, що герої не досягли своєї мети і більше ніколи не побачать своїх рідних та друзів.

І тим не менш, герої радісно відповідають Так! Що ж, ввічливість – ноша тяжка.

2. 必ず – слово, з яким треба поводитись обережно (так само, як і з ніколи чи завжди), бо воно натякає на деякий абсолют, якого у реальному житті не буває. Зокрема, не в людських силах гарантувати, що якась подія 必ず відбудеться або ж, навпаки, 決して не відбудеться.

Проте героїв аніме подібні роздуми не хвилюють. Особливо відзначаються Звичайні Японські Школярі (назва умовна, бо це може бути не японський і не школяр, головне, щоб він був звичайним хлопцем, що раптом вскочив у незвичайну халепу). Так от, цей персонаж полюбляє заявити зустрічній дівчині 必ず守るから, хоча сам тільки-но опинився на місці подій і не має уявлення, від кого її взагалі треба захищати, а дівчина до того ж оперує гігантським роботом та трощить ворогів, мов сірники ламає.

На щастя, подібна самовпевненість не обходиться безкарно (так, так, я злорадісна, бо занадто вже противними бувають окремі ЗЯШі зі своїм бажанням усіх позахищати), і дуже скоро після обіцянки герою доводиться падати на коліна та плакати, причитаючи: 守れなかった або 何もできなかった！

Ближче до кінця школяр реабілітується і таки захищає свою зазнобу (герой все-таки, інакше не можна), але це доводить, що зловживати словом 必ず не варто – виконати цю обіцянку вдасться далеко не завжди навіть головному герою.

Є ще й інші випадки, у який 必ず використовується досить дивно (наприклад, いつか必ず (побачимось) перед чиєюсь смертю), але приклад з 守る – найбільш частий, по-моєму.

3.  必ず戻る – ずっと待ってる(から) Теж цікава парочка: він неодмінно повернеться – вона буде завжди чекати. Не буду повторювати про 必ず (читайте вище), а як щодо дівочих обіцянок?

Що насправді трапляється з тими, хто готовий чекати вічно, добре показано у фільмі Такеші Кітано ドールズ. Хто дивився, той знає, що добре то не закінчилось.

Але закохані героїні продовжують палко обіцяти, що вони ずっと待ってる свого коханого. Причому роблять це у двох випадках:

а) перед тим, як він відправляється на вирішальну битву. Таким чином вони ніби просять коханого обов’язково повернутися назад, бо ж вона його так чекає! Дійсно, чому б не почекати, адже це ずっと триватиме не так уже й довго. А от обіцянки героя повернутися у даному випадку – не більше ніж заспокійлива брехня.

б) після того, як герой (увага!) загинув у вирішальній битві. Принаймні, його робот вибухнув, чи корабель затонув, чи будівля, у якій він бився з ворогом, впала і перетворилася на купу палаючих руїн. Тіла не знайшли, тож героїня вірить, що герой не загинув, і на співчутливі зауваження безтурботно усміхається і заявляє, що він неодмінно повернеться, бо вона його завжди чекатиме.

І як не дивно, зазвичай герой таки повертається! Іноді досить швидко, а іноді, коли героїня вже встигла прожити ціле життя, причому протягом його обзавелася чоловіком, дітьми, внуками та домашніми тваринами. Але вона його ЧЕКАЛА!!! Тільки спробуйте засумніватися! (Втім, як казала наша викладачка: Ну хіба можна вірити обіцянкам жінки?)

Підсумок: вищенаведені фрази, хоч і звучать як обіцянки, не завжди ними є: у певних ситуаціях це скоріше висловлені сподівання – на зустріч, на чиєсь повернення, тощо; або бажання – захистити дівчину, яка подобається; або ж просто… ну, дівочі обіцянки, які обіцянками не є за визначенням.

Принаймні так я пояснюю те, що їх використовують досить відповідальні щодо своїх обіцянок анімешні герої.

Схожі дописи:

• Низка слів. Випуск 12
• Низка слів. Випуск 11: Друзі та вороги
• Низка слів. Перший десяток
• Низка слів. Випуск 10: Не може бути!
• Низка слів. Випуск 9: Усе добре
• Низка слів. Випуск 8: Я – молодець!
• Низка слів. Випуск 7: Людським духом пахне….

…чи ж телепатія і ясновидіння? – нерідко запитую я себе, дивлячись черговий серіал.

Бо герої аніме часто спілкуються між собою на величезних відстанях і здатні (перед)бачити події, що розгортаються на іншому кінці світу. І я говорю зовсім не про героїв, які прямо заявлені у якості телепатів чи ясновидців, бо тобі усе було б зрозуміло і легко пояснювалось би.

Наприклад, припустімо, що трапився у анімешній реальності якийсь здоровезний Бубух! Під здоровезним я маю на увазі будь-який масштаб, аж до загибелі цілого Всесвіту – автори аніме на руйнування не скупляться.

Так от, завжди знайдеться спостерігач, який вигукне: 「これは тут іде гарна, але беззмістовна назва だ？」 А інший, що обов’язково знаходиться від першого на чорт зна якій відстані (але точно на такій, що голос туди не долітає), йому відповідає: 「いいえ/ちがう。。。」 і пояснює, що ж то насправді трапилось. Або ж діалог у них такий 「これは？。。 – Ота сама назва だ。+ пояснення, що під нею розуміється」 (це якщо пощастить. Іноді за увесь серіал автори так і не спроможуться нічого пояснити, сподіваючись, що глядачі проковтнуть красиву назву і не придиратимууться). У будь-якому разі, цей обмін фразами свідчить, що люди, розділені кілометрами, а то й світовими роками, можуть чудово один одного чути без будь-яких пристроїв. Дивина, та й годі.

Інша дивина – це те, що більшість героїв здатна безпомилково визначити момент, коли важливі події はじまった. Ну, знаєте, це та точка у серіалі (десь на відстані 2/3 від початку), з якої починається фінішна пряма: усі персонажі представлені (нових, навіть другорядних, не буде); їх характери (тобто дитячі травми та інші таргани) і відносини (тобто хто кого любить, а хто кого тапками б’є) описані; головний ворог нарешті з’явився або відкрив свою приховану личину.

Автор фото: JapanDave

Так от, варто у цей період чомусь десь стукнути-грюкнути, блиснути або затрястися, як герої тут же заявляють: Ну, почалося!, себто 「はじまった！」 Найбільш розсудливим (слід віддати їм належне) стачає розуму додавати частинку か, тобто сумніватися. Менш розумним не потрібні навіть знаки – вони промовляють はじまった просто так… Єдине, що їх вибачає, так це те, що вони теж використовують か.

А от найбільш самовпевнені без усяких сумнівів заявляють 「すべては始まったよ！」 і, як не дивно, завжди вгадують! Ну як тут не думати про ясновидіння?

Втім, щодо останніх у мене є й інша теорія: що вони несповна розуму і чарівне слово проголошують при будь-якій нагоді. А коли випадково угадують, то починають вважати, що це вони ЗНАЛИ.

На цю думку наводить той факт, що вони не задовольняються лише はじまった, а ще й починають щось там пророкувати загальними фразами, причому говорять самі до себе, благоговійно вдивляючись у далину.

Тобто уявіть собі: герой, що за умовами задачі НЕ наділений даром ясновидіння та передбачення, вірить, що знає про події, які відбуваються поза полем його зору і слуху; пророкує, що трапиться у майбутньому; вголос говорить сам до себе. Висновок: без гамівної сорочки не обійтись.

Втім, навіть якщо списати таку поведінку на божевілля, це все одно не пояснить інші випадки, коли рознесені на величезну відстань герої ведуть діалог без засобів зв’язку та бачать віддалені події без оптичних приладів.

От і думай собі – що то таке?

Ну а якщо говорити серйозніше, то все описане, звісно – то анімешні прийоми, які використовуються з певною метою. Але і у цьому ракурсі вони викликають певне невдоволення.

1. Після Бубух! з першого прикладу різні групи героїв обговорюють подію, і шматочки їх розмов складаються для глядача у загальну картину. Крім того, ми дізнаємося про ставлення героїв до події, її наслідки для них (чи вони отримали якісь пошкодження, травми або ж навпаки, щось здобули чи дізналися) та подальші плани. З цієї точки зору така клаптикова розповідь є непоганим прийомом, і навіть надмірна злагодженість її учасників, якої, звісно, не може бути у дійсності, не надто напружує.

А от діалоги героїв, що знаходяться зовсім у різних місцях, не чуючи, не бачачи, а то і не знаючи про існування один одного, виглядають як повнісінька ДУРНЯ.

2. Принаймні у половині випадків я не розумію, нащо нам показали персонажа, що промовляє はじまった. Ні, якщо це герой, що відіграє певну роль у розв’язці, то деякий сенс є: він припустив, що події почалися, і рушив до їх центру. Саме тому він вчасно опинився на полі бою і в останню мить урятував головного героя від неминучої смерті (наприклад). Логіка, погодьтеся, присутня.

Але дуже часто はじまった говорить герой, ніяким боком до вирішальних подій не причетний. Іноді після はじまった він пропадає аж до фінальних титрів, де нам показують, що з ним усе добре. То навіщо його взагалі було вводити? Щоб пояснити глядачу, що ось воно, наближаємось до кінця? Та невже ми настільки дурні, що самі цього не побачимо???

3. Що стосується пророцтв та говоріння до себе, то тут є аж три проблеми:

По-перше, виголошуються вони дуже пафосно та пишномовно, а цього добра у аніме і так забагато. От не можуть герої просто сказати: Зараз той-то поб’ється з тим-то, і в залежності від того, хто переможе, нас чекає або мир во всем мире, або ж повний капець. Ні, ні, ні! Віщати треба обов’язково у дусі: Квітка світу розкриє свої пелюстки і подарує своє серце душі космосу… Пробачте, моя блякла фантазія не може передати усього абсурду та ідіотизму тих пророцтв.

По-друге, нащо вони взагалі? Глядачу цікаво, що конкретно станеться з героями, а до всяких душ світу та інших абстракцій, зрозумілих (якщо зрозумілих) виключно їх авторам, йому діла мало. У аніме і так занадто часто говорять, не пояснюючи, тож не варто додавати сюди ще й пишномовні нісенітниці – достатньо одного はじまった (якщо без нього ніяк) або ж не менш набридлих, але лаконічних これからだ та 動き出した.

По-третє, говоріння вголос до самого себе є ознакою певного душевного розладу. А от заради цікавості зверніть увагу, як часто герої це роблять протягом аніме? Ви здивуєтесь, бо навіть наймовчазнішим із них не завадило б відвідати психіатра. А якщо герой проголошує до себе пафосні, пишномовні та нікому не потрібні нісенітниці? Та однозначно йому дорога у кімнату з м’якими стінами.

А нас примушують це дивитися й слухати! Недовго і самим з розуму зійти.

На щастя, пора, коли кажуть はじまった, триває в аніме недовго, не більше однієї серії, так що перетерпіти її можна. Та й що нам залишається робити? Не кидати ж із-за цього дивитися аніме! І радіти за героїв, які поголовно наділені такими корисними здібностями, як читати думки та передбачати події.

На цій оптимістичній ноті закінчую сьогоднішні роздуми. Усього вам найкращого!

До побачення!

Схожі дописи:

• Багач, бідняк, або Чи не живемо ми в аніме
• Про любов до далеких світів
• Старість – не радість, або "Скучная история" по-сучасному
• Подайте героям на прожиття…
• Бережіться каваю!
• Одна улюблена серія
• Дратівна правда

Почала я дивитися аніме Soul Eater, і стало мені якось сумно.

Взагалі кажучи, я вперше почула про цей серіал ще тоді, коли він тільки почав виходити. Відгуки в цілому були вкрай позитивні, проте, знаючи дивну звичку деяких глядачів заявляти Це шедевр! (або навіть ШЕДЕВР!!!) відразу після перегляду першої серії (а то і трейлера!), я вирішила почекати, доки серіал закінчиться, а страсті уляжуться, як то кажуть.

На сьогодні рейтинг у серіалу залишається височеньким, тож я взялася до перегляду.

Ну що сказати. З одного боку, я розумію, чому перші глядачі були у захваті. Готично-божевільний антураж (жирне сонце та нахабного місяця цілком можна віднести до повноправних героїв серіалу), добра прорисовка, приємний саундтрек та бадьорий розвиток подій. Але…

Але… Але…

Але чому ж мене не покидає відчуття дежавю? Ну скільки разів ми вже бачили цих тонконогих (і пласкогрудих заодно) дівчаток, які вправно розмахують здоровезною зброєю і плигають вище дахів? А нарутоподібних (а може клонованих з нього?) коротунів, его яких аж на клавіатуру з екрану вилазить? А тендітних, акуратних, на вигляд дуже стриманих та холоднокровних хлопчиків, всередині у яких урагани рівня Катаріни ганяють тарганів розміром з корову?

Не вражає оригінальністю і татусь однієї з героїнь, який хоч і займає видне положення в організації шінігамі, та повністю дуріє, коли мова заходить про його любу донечку (а якщо на її горизонті з’являється представник протилежної статі, то мізки татуся взагалі виходять погуляти). Зовсім не дивно, так-так, абсолютно передбачувано, що дочка не у захваті від такого ставлення, і періодично посилає татуся подалі.

І звісно, ну хто б ще сумнівався, що ці талановиті, сміливі, круті герої провалюють свої місії або ж своїми діями приносять більше шкоди, ніж користі.

Інакше кажучи, стає трохи сумно, коли досить розхвалений серіал починається настільки знайомо. Що, вам так не здається? Тоді вас можна або поздоровити, бо ви новачок, і у вас попереду багато хорошого, або ж вам можна поспівчувати, бо у вас амнезія, що активується появою на екрані слів 完, おわり або Fin.

Втім, чому дивуватися? Як я вже говорила, ничто не ново под Луной, і все вже написане до нас.

Автор фото: Satoru Kikuchi

Що найцікавіше, навіть мій плач за оригінальністю не вражає своєю новизною. Ось переді мною Скучная история, написана Антоном Павловичем Чеховим аж у 1889 році. У ній змальовані дві смердючі жаби, які жаліються на занепад науки, стверджують, що її час пройшов і що за останні десять років у ній (та й не тільки у ній) не з’явилося жодної видатної людини.

Хіба не так само бурчу я про те, що куди не ткни – скрізь мозкошкряби та Ба! Знакомые все лица…

Втім, тут же, на сусідніх сторінках, є і відповідь на подібні плачі та скарги. І полягає вона у тому, що, звісно, усе міняється, цього не можна заперечувати. Але зміни ті поверхові та скороминущі, а суть залишається одна і та ж.

Чи справедливо це по відношенню до аніме? Абсолютно! Бо якщо я припиню бурчати і суворо спитаю себе: Ану признавайся як на духу: якби ти вперше побачила аніме-серіал (ну хоч би той же Soul Eater) зараз, чи стала б ти таким же фанатом?, то відповідь, безперечно, буде Так.

Бо аніме як стояло окремо від іншої кінематографічної продукції, так і стоїть. Пам’ятаю, років з двадцять тому я побачила серіал Кенді-Кенді. Тоді я ще не знала нічого ні про аніме, ні про Японію, але добре пам’ятаю своє враження, що той мультик відрізняється від усіх бачених мною, як від радянських, так і від усіляких мішок Гаммі та Чіпів з Дейлами. Інакше, не таке – ось що можна було сказати про аніме як двадцять років тому, так і сьогодні. І ця різниця (для мене – в кращу сторону) нікуди не ділася і, сподіваюсь, не дінеться ще досить довго.

То що ж, даремно я сумую, коли бачу уже сто разів бачене? Та не зовсім. Бо, хоча аніме і не міняється (по суті), але ж міняюся я, щонайменше – як глядач. Ніколи вже мені не дивитися аніме очима початківця-отаку, для якого все нове, незвичне та гарне. А все більше бачиться мені старого та знайомого… Просто варто усвідомлювати і нагадувати собі, що "винувате" у цьому, звісно, не аніме.

Тож таки додивлюся я Soul Eater, і постараюся бути об’єктивною та цінувати те хороше, що у ньому все-таки є.

Тим паче, що у тій же Скучной истории висловлена мудра думка, яку можна перефразувати так, щоб вона відносилася до бажання глядачів отримувати лише оригінальні аніме-шедеври: Таить в себе злое чувство против обыкновеных серіалів за то, что они не ШЕДЕВРИ, может только стара, нудна та зажерлива жаба (можете потикати у мене пальцем, якщо хочете).

Тобто нових та оригінальних шедеврів, звісно, хочеться (кому ж ні?), але хіба не шедевральний, проте чимось цікавий серіал – це так вже погано? Думаю, ні.

(Пошепки. А все одно бажаю вам якомога більше шедеврів!)

Схожі дописи:

• Багач, бідняк, або Чи не живемо ми в аніме
• Про любов до далеких світів
• Вуха – радари, очі – рентгени…
• Подайте героям на прожиття…
• Бережіться каваю!
• Одна улюблена серія
• Дратівна правда

- Знаєте, недавно в гостях мені до рибної страви подали ніж.

- Так, бувають ще такі некультурні люди. Мені також якось запропонували коньяк у келиху для шампанського.

Таксист не витримує, обертається і каже:

- Вибачте, а це нічого, що я до вас спиною сиджу?

Пробачте, що починаю розмову з анекдоту, проте деякі звички загалом ввічливих анімешних персонажів дійсно анекдотичні.

Наприклад, звичка розмовляти із заплющеними очима. При цьому я говорю не про персонажів, яким очі взагалі не потрібні, а про тих, хто зазвичай користується ними за призначенням. Але от буває, що находить на цих нормальних людей якась дивина, і починають вони балакати, не дивлячись, куди.

Проте не забуваймо, що очі дані нам не дарма, тож розбалакавшись із заплющеними очима, не дивуйтеся, якщо втрапите у халепу. Наприклад, виявите, що за час вашого недивіння ваш співрозмовник перетворився на кота, що радісно уплітає ваш спільний обід. Або (це стосується дівчат), якщо ви з закритими очима відкриваєте на стук двері, думаючи, що прийшов ваш 好きな人, і починаєте натхненно признаватися у коханні, може виявитися, що ваш розлив почуттів припав зовсім не тому. А саме – злісному ворогу вашого коханого, який саме заявився, щоб узяти вас у заручниці і шантажувати вашу любов. Тож якщо з вами таке трапилось, хай буде вам наука: є очі – КОРИСТУЙТЕСЯ НИМИ!

(У недосвідченого анімешника може виникнути питання: а чому той негідник не перервав словесний потік, що явно призначався не йому? Відповідь – отут).

Інша звичка, що дивує мене безмірно – розмовляти, стоячи спиною один до одного. От чому б не зробити як усі нормальні люди – підійди, подивися їй у обличчя і так і говорити? Та ні, персонажу треба пройти мимо, зупинитися, і уже там починати балакати. Що найцікавіше, співбесідник теж не вважає за потрібне повернутися. Так собі і говорять у різні боку. А здавалося б – не хочете бачити одне одного, то може не треба було б починати розмову узагалі, не?

Однак чужа культура, як і чужа душа – то глупа ніч, і шукати там розумний зміст так само важко, як і ловити чорну кішку в темній кімнаті… Втім, не буду розвивати думку до того, що ніякого смислу у подібних звичках немає.

Скажу інакше: мені він – не зрозумілий.

Схожі дописи:

• Про неіснуючі крила
• Еволюція та деградація
• Про невмирущих тарганів
• Неохайні принцеси
• Як героя ви назвете….
• Поради негативним героям
• Збірка мозкошкрябів: 1 -10

Серед героїв аніме трапляються так звані хлопчики з крилами за спиною, і бувають вони двох типів: ті, у яких крила справді є (наприклад, Бан з Escaflone), і ті, у яких їх немає.

Поговоримо про останніх.

Крила – то добре. Я б не відмовилася політати небом або ж мати надзвичайний талант до чогось (а саме його і називають крилами).

Але у поданні цих "талановитих" крилець у аніме є одна проблема, а саме: їх миттєве детектування оточуючими. Відбувається це двома способами.

Спосіб перший. Уявіть собі, що повний новачок або ж недосвідчений гравець, наприклад, у шахи (навіяно Hikaru no Go) опиняється за однією гральною дошкою з професіоналом, а то й чемпіоном (так, у аніме таке трапляється, і крилатим хлопчикам особливо на це щастить). Само собою, від новачка нічого особливого не очікують.

Гра починається. Професіонал робить свій хід. Новачок теж робить хід…

Бубух! То є звук падаючих від здивування щелеп, а то і тіл. Коли ж оточуючі попіднімають з долівки усе, що у них там попадало, починається захоплене ахання: Яких розчудовий хід! Він ще зовсім хлопчак, а уже!.. Надзвичайно!, та інша лабуда, яка є лабудою з наступних причин:

а) Хід міг бути цілковитою випадковістю, і таке припущення найбільш логічне стосовно новачка.

б) Хід міг бути не випадковим, але і не талановитим: наприклад, якщо гравець побачив його по телевізору у грі професіоналів, і просто запам’ятав, що ось на такий хід треба відповідати таким.

в) Нарешті, хід міг бути обдуманим і таки свідчити про наявність таланту. Проте ступінь талановитості можна визначити лише з наступних ходів та з усієї гри у цілому. У випадку ж із крилатим хлопчиком ні в кого немає сумнівів: так, наче у нього над головою з’являється сяюча корона з надписом: Геній. Ану падайте усі ниць! І оточуючі зразу ж у це вірять та страшенно 楽しむ побачити, що з ним буде далі, або ж самим провести з ним гру.

Підсумок: не можна судити про ступінь крилатості по одному (а тим паче першому!) ходу або руху.

Другий спосіб миттєвого детектування ще гірший, ніж перший, бо там і про талановитий хід мова не йде.

Наприклад, талановитий музикант (навіяно Nodame Cantabile) чує перший звук якоїсь мелодії, і враз ціпеніє та широко розкриває очі. Думаєте, тому, що звук дуже гарний? А от і ні. Коли нам озвучують думки героя, вони виявляються приблизно такими: Грає паскудно… Техніки ніякої… Ноти читати не вміє… ЯКИЙ ЖЕ ВІН ТАЛАНОВИТИЙ!

Бубух! Це вже я гепаюсь зі стільця від такого виверту у героєвих думках. Причому трапляється він періодично у різних героїв по відношенню до різних людей, тобто Грає погано… Талант! чується не один раз. Як таке може бути?

Підсумок: НЕ ВІРЮ, що по одній, тим паче першій і тим більше – поганій ноті можна визначити, наскільки талановитий виконавець.

Підсумовуючи загалом: мені сподобалось і Hikaru no Go, і Nodame Cantabile. Це хороші аніме, які варто подивитися. Але визначення чиєїсь талановитості по одному, тим паче першому, ходу (руху, слову, удару, стрибку, закляттю, жесту) або ж по першій ноті (фразі, тощо) не тільки брехня, але і страшенний, величезний та дуже набридливий штамп. На жаль.

Схожі дописи:

• Дивні звички
• Еволюція та деградація
• Про невмирущих тарганів
• Неохайні принцеси
• Як героя ви назвете….
• Поради негативним героям
• Збірка мозкошкрябів: 1 -10

Отже, сьогодні – про окремі улюблені серії.

Тільки не сприймайте мої слова так, ніби наведені нижче серіали погані чи то зовсім мені не подобаються. Принаймні, Noir та Kare Kano стоять вище середнього рівня аніме. Але усе-таки я люблю в них лише по одній серії.

• Noir, серія 1

  Якщо режисер хоче присадити глядачів на своє аніме, то ось йому взірець: початок Noir. Серіал цей із розряду бігалок та стрілялок (і непоганих стрілялок), проте перший епізод радує також постановкою: тут вам і цікаві ракурси, і майстерна робота з деталями, і чудова музика. Власне, саундтрек Noir – це те, за що можна подивитися серіал і до кінця… або до того моменту, як набриднуть основні мелодії.

• Kare Kano, серія 10

  Сама точно не знаю, за що люблю цей епізод. Припускаю, за те, що він є деякої квінтесенцією серіалу: він вміщає сюжет, гумор, розвиток відносин між героями та дещицю психології. Такий собі збірничок усього, що ви зустрінете у цьому аніме, і за що його, можливо, полюбите.

• AD Police, серія 8

  Серія типу Зробимо перерву: це коли герої забувають на деякий час про свої повсякденні справи (якими б вони не були – чи то шкільні веселощі, чи полювання на монстрів) та займаються чимось зовсім іншим (і, як правило, безтурботним). Перервою часто буває поїздка до 温泉, іноді гра (у футбол, бейсбол, тощо), а у AD Police – це сидіння у барі. Не певна, чим мені таке проведення часу приглянулось, але тим не менш – серію передивляюсь із задоволенням.

А які у вас улюблені серії?

Схожі дописи:

• Бережіться каваю!
• Багач, бідняк, або Чи не живемо ми в аніме
• Про любов до далеких світів
• Вуха – радари, очі – рентгени…
• Старість – не радість, або "Скучная история" по-сучасному
• Подайте героям на прожиття…
• Дратівна правда

Втім, не у всіх випадках, треба признатися. До того ж, не буду розписуватися за всіх глядачів, можливо, комусь вони не здаються занадто пафосними та недоречними. Судіть самі.

Ось ці фрази: 「真の姿を現す」 та 「真に目覚める」.

Вони досить тісно між собою пов’язані: після того, як особа чи об’єкт 真に目覚める, вона чи він може також 真の姿を現す.

Якщо це герой, то скоріше за все у нього відкрилися потаємні чакри і він враз став крутим-прекрутим – ворогам пора тікати; ніжна дівчинка-чарівниця в процесі пробудження починає літати і світитися, а очі в нею стають суцільно зафарбовані ну, знаєте, такі порожні, без жодних слідів розумової діяльності; усілякі ж махіни (типу Нірвашу з Eureka 7) яскраво блимають лицьовими фарами, випромінюють потужні промені світла, а потім починають під переможну музику трощити усе навколо.

Глядачі, що завчасно відступили на безпечну відстань, сприймають 目覚める та あらわす по різному: хто радіє аж до сцяння окропом, хто лякається, хто просто дивується. При цьому у більшості з них трапляється напад телепатії, ясновидіння та говоріння з самим собою (але про це – іншим разом).

Сцена пробудження та демонстрації пронизується таким пафосом та награною урочистістю, що стачило б і на десяток голлівудських блокбастерів. І хоча зазвичай мені у аніме навіть штампи подобаються більше, ніж голлівудські, та у даному випадку я не на стороні аніме.

Чому? Та тому що американський пафос простий і зрозумілий: треба цінувати сімейні цінності (пробачте за каламбур), любити Америку та розносити демократію по всьому світу (або Всесвіту). І якими б наївними не здавалися ці послання, у них криються дійсно важливі речі, достойні урочистості (хіба що Любити Америку треба замінити на Любити Батьківщину).

Інакше у аніме. Слово 真 у наведених фразах вимовляється дуже пафосно і піднесено. Наче те, що ми нарешті побачимо 真の姿, дозволить нам пізнати ВЕЛИКУ ІСТИНУ (або хоча б зрозуміти, що в біса творилося у даному аніме).

Але це – обман. 真の姿 не лише нічого не пояснює, але, буває, й заплутує справу все більше. У глядача виникають нові запитання: що це, навіщо, звідки взялося і чому воно саме таке, або чому у одних героїв воно є і таке, а у інших нема або не таке. Автори ж аніме, замість того, щоб усе розкласти по полицях(припускаючи, що вони самі розбираються у тому, що малюють), вигадують якісь хитрі назви, що звучать дуже розумно або дуже загадково, та примушують героїв промовляти їх таким тоном, ніби від цього все стає ясно від А до Я.

Що це? これは бла-бла-бла だ.

Навіщо? これは бла-бла-бла だ.

Звідки? これは… і так далі. Або просто бла-бла-бла та бла-бла-бла…

А щоб глядачі не прискіпалися, бла-бла-бла-кання відбувається на фоні відчайдушного екшену або сильної сюжетної напруги. Ну справді, кого там цікавить Істина, якщо герой нарешті уколошкав головного негідника або ж сказав героїні 好きだ.

І, зітхнувши з полегшенням, що все добре закінчилось (бо всі ми в душі любимо хеппі-енди, хоча вголос і лаємось на них), ми забуваємо про те, що замість 真 нам підсунули 嘘; замість Істини – дулю без маку.

Підсумовуючи: урочистість, з якою вимовляється слово 真, цілком відповідає його значенню. Проте у наведених анімешних фразах воно повністю дискредитоване – бо за його допомогою нас скоріше дурять, ніж розказують правду.

Схожі дописи:

• Одного аніме достатньо
• Багач, бідняк, або Чи не живемо ми в аніме
• Низка слів. Випуск 12
• Про любов до далеких світів
• Нездійсненні обіцянки
• Вуха – радари, очі – рентгени…
• Старість – не радість, або "Скучная история" по-сучасному

Для прикладу візьмемо Eureka 7 (ну ви ж не думали насправді, що я з нею вже покінчила?).

Що ми маємо на початку:

Рентон чманіє від здоровезної махіни, що приземлилася у них на дворі, а ще більше – від гарненької дівчинки, що вилізла з кабіни (ну ви ж помітили, яка у неї спідничка?). Він червоніє, аки красна дівиця, стікає сопляками та заїкається. Загалом нагадує місцями кумедне, проте незграбне і дурне щеня.

Еврика, з іншого боку, не щедра на емоції. Ну хіба що іноді пробивається здивування: що це за дурник біля мене ушивається?

Якщо ж пропустити середину, і подивитися відразу останні серії, то нас чекає сюрприз.

Ні, ми не здивуємось тому, що цуценя, хоч і не виросло у дорослого пса, та все ж перестало гризти тапочки та щасливого скавчати, побачивши улюблену іграшку.

А от із Еврикою справи набагато гірші. Тепер уже вона червоніє, ніяковіє та вигукує замість того, щоб говорити. До того ж постійно плачеться: Ой, я вбивала людей (пізнувато спохватилася. Якби сто жирафів поставити один на одного, то до верхнього доходило б із такою ж швидкістю, як до Еврики); Ой, я не людина, і Рентон мене не любитиме! Потоки сліз, що при цьому проливаються, породжують у підсвідомості думку, що не завадило б десь розжитися надувним човном – ну так, про всяк випадок.

Тобто регрес характеру очевидний.

Проте не слід думати, що збільшення емоційності – то завжди погано. Розглянемо наступний загальний приклад.

Деякий загартований у боях і стриманий у почуттях воїн (або ж войовниця) обзаводиться, буває і проти своєї волі, супутником: чи то ніжною квіточкою, яку або якого треба охороняти, чи надокучливим компаньйоном, якому хочеться зашити рота, чи то ж просто більш емоційно відкритим напарником. У будь-якому випадку, з’ївши з цим своїм камрадом не один пуд солі, герой виявляє, що прив’язався до нього, і у критичній ситуації готовий пожертвувати заради нього грошима, честю або навіть життям.

Подібна ситуація розвивається добре протоптаним шляхом, до якого приклали ноги не лише анімешні герої. Але яким би штампом вона не була, у її основі лежить закон людської природи – ми звикаємо до тих, хто поряд з нами.

Проте. Старый солдат, не знающий слов любви їх так і не вивчить. Тобто які б добрі почуття у нього не виникли до свого супутника, він їх або приховуватиме (про них можна буде здогадатися тільки з його дій), або ж виражатиме у властивій йому грубувато-стриманій манері.

Тому розм’якшення Еврики до стану сльозливо-сопливого желе неприродне і очевидно деградаційне.

І не варто заперечувати, що Еврика нібито не людина, і до неї наші закони не застосовні. Аянамі Рей з Євангеліону теж була створена "замороженою" лялькою, яка виконує накази свого творця. Проте її становлення як людини аж ніяк не перетворило її  у копію верескливої Аски.

Тобто еволюція від повної беземоційності до більшої людяності цілком можлива. Але Евриці (і багатьом іншим героїням) вона, на жаль, не вдалася.

Для повноти картини слід додати, що шлях, який пройшов Рентон, теж може виявитися регресивним. Адже дорослішання включає в себе втрату (до деякої міри) дитячої безпосередності та безтурботності, а також частини мрій та ілюзій. Якщо процес виявиться занадто різким та болючим, то дитина перетвориться на озлобленого маніяка, який мститься всьому світу.

Підсумовуючи: обидва процеси – від більшої емоційності до стриманості (дорослішання) та від беземоційності до почуттів (олюднення, соціалізація) – можуть бути як еволюційними, так і деградаційними. Кінцевий результат залежить від уміння авторів показати зміни, не зруйнувавши при цьому початкового характеру.

Якщо їм це вдається, то ми із задоволенням констатуємо розвиток персонажу (і з цієї точки зору навіть регрес є позитивним процесом). У протилежному випадку, як це трапилось із Eureka 7, у аніме заводиться противнючий, сопливий, деградований мозкошкряб.

Схожі дописи:

• Дратівна правда
• Одного аніме достатньо
• Нащо людям очі?
• Багач, бідняк, або Чи не живемо ми в аніме
• Про любов до далеких світів
• Вуха – радари, очі – рентгени…
• Старість – не радість, або "Скучная история" по-сучасному

Тому замість двох окремих мозкошкрябів будемо мати одного – про ворогів.

З ворогами у аніме є дві проблеми: їх всюдисущість і невмиручість.

Наприклад, у аніме Нащадки пітьми (闇の末裔, Descendants of Darkness) головний злодій – доктор Муракі – є також і єдиним злодієм у всьому серіалі, бо у тій сюжетній арці, де він не з’являвся, ворогом виступала надприродна сила – Диявол. Там же, де злодіяння були результатом людських дій, без Муракі не обходилося.

І, само собою, його живучість аж зашкалювала. Він навіть помер в одній з історій… тільки щоб благополучно пережити фінал усього аніме.

Втім, тут ви з повним правом можете потиснути плечима і заперечити: яой (а саме до нього належать Нащадки) за визначенням не товаришує з логікою, тож чому б ворогам і не помирати-оживати стільки разів, скільки їм заманеться.

Тож звернімося до ще одного аніме – Білий хрест (Weiss Kreuz). Головні антагоністи – сімейка Такаторі – займаються всім: від торгівлі живим товаром до генетичних експериментів, які перетворюють людей у монстрів. Більше того, один Такаторі пробрався навіть до головних героїв! (А якщо брати усіх позитивних героїв, то навіть і не один).  Тож яку б справу герої не розслідували, відповідь одна: винуватий хтось із цієї тарганоподібної сімейки.

Чи варто додавати, що принаймні один Такаторі пережив усі сезони Білого Хреста (що вдалося не всім головним героям, між іншим)?

Але скептики знову заперечать: ну що можна чекати від аніме з чотирма бішьо:ненами (себто молодими красунчиками) на головних ролях? Звідси ж до яою рукою подати!

Ну добре, тоді як останній аргумент візьмемо цілком хлопчаче аніме (меха, пригоди, наукова фантастика), де логіка має правити бал: Сталева тривога (Full Metal Panic).

Що ж ми тут маємо? Ххха!

Найтерористіший терорист Гаул переслідує сержанта Сагару крізь увесь серіал і навіть (СПОЙЛЕР!) доживає до другого сезону. Там його, правда, Сагара нарешті добиває (хоча сам серіал так і напрошується на продовження), та це остаточно доводить:

ЖИВУЧІСТЮ ТА ВСЮДИСУЩІСТЬЮ ГОЛОВНІ АНТАГОНІСТИ ПОСТУПАЮТЬСЯ ЛИШЕ ГОЛОВНИМ ГЕРОЯМ

… живучість яких настільки велика, що їм і атомна бомба не страшна.

А про їх всюдисущість я напишу трохи згодом. Не пропустіть!

Схожі дописи:

• Де вони ховають зброю?
• Дивні звички
• Про неіснуючі крила
• Еволюція та деградація
• Неохайні принцеси
• Як героя ви назвете….
• Поради негативним героям

Тому те, що автори аніме витворяють з героями (а тим паче з героїнями), частенько дивує.

Наприклад, що відбувається з героїнею, яку покинули душевні та тілесні сили? Правильно, у неї підгинаються ноги, і вона падає на землю.

Теоретично відбуватися це може по-різному. Проте усі анімешні героїні падають однаково: їх коліна сходяться докупи, а ступні роз’їжджаються в  сторони так, що попа приземляється якраз між ними.

І хай би це відбувалося у чистенькому японському місті, де опуститися на асфальт хоч і не добре, та не катастрофічно. Проте автори аніме саджають героїнь де тільки їм заманеться, і навіть не соромляться робити це у дощ. Враховуючи, що спіднички героїнь іноді більше схожі на оборку до кофтини, ніж на повноцінну частину одягу, то (відкинемо зайві сентименти і назвемо речі своїми іменами)Жопою у калюжу – то є найкраще визначення даного процесу. Брррррр!

У хлопців є свій варіант безсилого падіння – це ставання рачки. Теж не надто гігієнічно (і не естетично), та все ж краще, ніж у дівчат.

Тут маю оговоритися: вище я написала, що всі анімешні героїні падають однаково, проте це не зовсім вірно. Справа у тому, що героїні грубо поділяються на три категорії: ніжні школярки або принцеси-чарівниці; войовничі, але все ж таки жіночні бойові подруги; і такі собі Ксени, які хоч і не позбавлені зовсім жіночих почуттів, проте основна функція яких – бій.

Так от, першим двом таки доводиться неохайно бухатися сідницями у що попадеться. А от третім пощастило більше: автори дозволяють їм падати чоловічим способом (мабуть, щоб підкреслити особливість їхнього характеру).

По-моєму, несправедливо по відношенню до принцес.

Схожі дописи:

• Поради негативним героям
• Секунди надії
• Як вони добре ладнають між собою….
• Улюблені слова анімешних злочинників
• Нащо людям очі?
• Багач, бідняк, або Чи не живемо ми в аніме
• Низка слів. Випуск 12

Тому мене, в принципі, не дивує і не дратує, коли герой гордо заявляє (наприклад, перед боєм): 「俺は黒崎イチゴです。」 

Однак є моменти, пов’язані з іменами, до яких я ставлюся менш терпимо.

1. Коли слідом за ім’ям іде вік, зріст, група крові та інша лабуда.

Ні, назвати ім’я і звання (наприклад, Командир підрозділу Шінсенгумі) перед боєм – то є нормальна вимога бойового етикету, з цим я не сперечаюся.

А от решта звучить приблизно так: Не дивуйтеся, що я такий придуркуватий, бо ж мені всього …надцять рочків, і мої мізки ще не дозріли. Та і як їм дозріти, коли всі вітаміни пішли мені на зріст – дивіться, який я вимахав. Та і група крові мене підвела (японці вірять, що група крові визначає характер, приблизно як знаки Зодіаку).

Нащо воно то все? Ще б розмір трусів називали, чесне слово.

2. Іноземні імена. ОООООООООООООО!!!!!!!

Пробачте, не змогла стриматися. Але будь-яке іноземне ім’я (принаймні анімешне) – то є клінічний випадок за визначенням. Проблеми у нього три: саме ім’я, тон вимови та додатки.

Ім’я. Мені подобається, як звучить японська мова – вона мелодійна (хоча канго-лексика занадто шипить і спотикається, як на мене). Проте іноземні імена дуже часто перетворюються на щось зовсім дике: так, брати Едуард та Альфонс Елрік стають Едоарудо то Аруфонсо Еруріку. ООООО!

І хай би герої називали себе та один одного коротко – як-то Едо та Еру. Та ж ні, авторам необхідно придумати якомога довше ім’я: Адоруфу фон дер Варуцубундерушяфуто-даншяку, а персонажів просто хлібом не годуй, а дай вимовити його повністю – від першого складу до останнього.

Втім, коли це їх власне ім’я, то звучить воно ще у межах терпимого.

А от чуже треба обов’язково вимовити так глибоко-глибоко-глибоко-глибоко…(бух. Вперлися у дно Маріанської западини)-думно, наче у ньому (кожному з них!) містяться відповіді на вічні запитання (тільки не на ті, на які люди вже відповіли: Дурні та Дороги, а справжні, філософські, як-то Що таке дух та матерія? та Нащо люди живуть?).

І того ще мало! Не тільки треба вимовити ім’я дуже глибоко-глибоко-глибоко-глибоко…(щось потеплішало. Наближаємось до ядра Землі?!)-думно, а ще й добавити до нього посаду чи титул, чи звання, чи щось на кшталт такого:

Перший-заступник-другого-помічника-головного-начальника-надсекретного-відділу-в-установі-яка-займається-розслідуванням-усієї-тієї-фігні-що-у-цьому-аніме-відбувається.

Звісно, я перебільшую. Але ненабагато – частина посади до слова яка дійсно може називатися – а від повного абсурду рятує лише те, що у записі ієрогліфами (а значить і у вимові) вона може виглядати не настільки довгою, як у перекладі. Але довгою.

А тепер давайте зберемо все докупи:

Невимовно-кострубате ім’я +

Глибоко-глибоко-глибоко…(та нема вже куди!)-думний тон +

Доооооооооооооооооооооооооооовжелезний додаток.

= ?

Тут я маю вибачитися перед читачами. Бо складати то усе разом у мене немає ні сил, на бажання: досить того, що доводиться чути то все в аніме. Тож результат я не записуватиму (і вам не раджу робити цього навіть подумки).

Краще ідіть та подивіться аніме про героїв-японців, що живуть у Японії та мають японські імена. Повірте, ваші вуха будуть вам вдячні.

Схожі дописи:

• Дивні звички
• Про неіснуючі крила
• Еволюція та деградація
• Про невмирущих тарганів
• Неохайні принцеси
• Поради негативним героям
• Збірка мозкошкрябів: 1 -10

Вчені ковбаси бувають трьох видів:

Подруга

Здавна дружить із діловою ковбасою, і постачає її науковою інформацією. Завжди вислухає у скрутній ситуації і дасть добру пораду, проте самостійної ролі у аніме не відіграє.

Часто її порада звучить як Розслабся, а то зморшки з’являться. (Вельми слушно для ділової ковбаси, до речі).

Зазвичай вчена ковбаса-подруга є привабливою і досить легковажною молодою жінкою, що не переймається проблемами світового масштабу: про це вона залишає думати діловій ковбасі.

Типова представниця: Канамі Ішідзакі з "Темніше чорного" (Darker than Black, 黒の契約者).

Суперниця

Персонаж, який відіграє може і не головну, але немалу роль у сюжеті.

Спочатку -  добра подруга, яка підтримує і дає поради; але ближче до фіналу, коли все приховане починає ставати явним, виявляється, що вчена ковбаса має своє бачення ситуації і цілі, протилежні тим, що є у ділової ковбаси. Тож у кінці аніме їх дороги розходяться, щоб ніколи не перетнутися знову.

Представники: Акагі Ріцко з Neon Genesis Evangelion, Дедал Юмено з Ergo Proxy.

Сама по собі

Ділова та вчена ковбаси часто з’являються у аніме разом, але не завжди: наприклад, у El Cazador de la Bruja є ділова ковбаса, але немає вченої; у Texhnolyze є вчена, але немає ділової.

Самостійна вчена ковбаса – це талановита жінка-вчений, яка спочатку працює на якусь організацію. Проте з часом стає настільки одержимою своїми дослідженнями, а точніше, їх результатами, що цілі організації відходять для неї на другий план – вона починає працювати заради власної цікавості або вигоди.

Врешті-решт вона пробує здійснити свої власні амбіційні прагнення, але нічого доброго з того не виходить: вона гине, часто від свого ж власного творіння.

Чоловічим аналогом самостійної ковбаси є божевільний вчений. Втім, цей типаж настільки часто використовується в аніме і не тільки, що про нього говорити я не буду.

Представник самостійної вченої ковбаси: Док із Texhnolyze.

На цьому все. До нових типажів!

Схожі дописи:

• Ділова ковбаса
• Герої нашого часу
• Неколюбам у подарунок
• “Заморожений” та “Відморожений”. Частина 2
• “Заморожений” та “відморожений”. Частина 1
• Багач, бідняк, або Чи не живемо ми в аніме
• Низка слів. Випуск 12

Тож ось їм порада: ніколи, нізащо, НІ ЗА ЯКИХ ОБСТАВИН не вимовляйте фразу: 「(これで)おわりだ！」

Навіть якщо ваш ворог – позитивний герой – лежить перед вами повергнутий, розтоптаний та нібито не здатний рухатися. Не розслабляйтеся! Це одна з найнебезпечніших митей у вашому житті!

Тому якщо фатальні слова так і рвуться з ваших вуст, зробіть усе (і я маю на увазі УСЕ) можливе, щоб їх зупинити. Добряче прикусіть язика, придушіть себе за горло або ж дайте собі коліном по зубах, як це зробив пілот Піркс.

Але нізащо, чуєте, НІЗАЩО не дозвольте згубним словам з’явитися на світ!

Бо вони є безпомилковим вісником вашої поразки.

Від чого саме вона прийде, точно сказати важко: чи то герою в останню секунду (а як же інакше!) підоспіє підкріплення, чи то він сам виявиться не настільки добитим, як вам здавалося. Але безсумнівно одне: вам після цього нічого хорошого не світить.

І вважайте себе щасливчиком, якщо відбудетеся тільки програшем. Бо цілком може статися, що дана сутичка закінчиться вашою смертю – так-так おわりだ є настільки небезпечним!

А для вас уже як кінець, то кінець. Навіть не мрійте з’явитися у аніме іще раз, хоч би й у чиїхось спогадах – то привілей позитивних героїв, а ви можете розраховувати хіба що на те, що вас не викинуть із вступної та кінцевої заставок (якщо ви взагалі там були).

Зрозуміли, чого вам треба берегтися? Тоді ви попереджені, а значить, озброєні. がんばってね！

(Два слова для позитивних героїв, яких, можливо, обурить моя допомога ворогам. Не хвилюйтеся – ви все одно переможете. Це гарантовано вам сценаристами на 98%. У решті 2%, коли ви не перемагаєте, гамбець наступає для всіх, і ніхто не залишиться обійденим. Так що がんばって і вам, і не ображайтеся на занадто доброго автора, якому шкода і ворогів).

Ну і читачам блогу: на сьогодні все. Удачі і вам!

Схожі дописи:

• Неохайні принцеси
• Секунди надії
• Як вони добре ладнають між собою….
• Улюблені слова анімешних злочинників
• Нащо людям очі?
• Багач, бідняк, або Чи не живемо ми в аніме
• Низка слів. Випуск 12

1. Одяг на всі часи. Якби ваш одяг ніколи не псувався і не бруднився, ви були б раді?
2. Найнеобхідніший облаштунок героя. Без чого героям аніме не варто навіть виходити з дому.
3. Ввічливі монстри. Всеохоплююча японська ввічливість поширилася навіть на анімешних монстрів.
4. Нащо людям очі? Анімешні герої добре обходяться і без них, то може і ми спробуємо?
5. Улюблені слова анімешних злочинників. Дуже добрі у них слова, але чомусь слухати їх не хочеться.
6. Вранці зустрілися, увечері побилися. Про те, як відрізнити друга від ворога.
7. Де вони ховають зброю? Про бездонні нички героїв аніме, яким я заздрю.
8. Як вони добре ладнають між собою… Скільки разів треба повторити жарт, щоб він перестав бути смішним?
9. Секунди надії. Про одну все ніяк не помираючу надію.
10. Що спільного у анімешних героїв з кішками? Знаєте відповідь? Та я у вас і не сумнівалася!

Рівно десять, усі на місці. Читайте, знайомтеся та чекайте нових!

А я тим часом прощаюся. またね。

Схожі дописи:

• Дивні звички
• Про неіснуючі крила
• Еволюція та деградація
• Про невмирущих тарганів
• Неохайні принцеси
• Як героя ви назвете….
• Поради негативним героям

А вже на які дива здатні герої у перших серіях, то просто слів нема.

Візьмемо, наприклад, аніме Trigun.

У першій серії головний герой Ваш Стампід опиняється на прицілі у ватаги озброєних до зубів головорізів, при цьому виявляється, що у нього закінчилися патрони. Зауважте, що банда тільки-но рознесла на друзки (у буквальному сенсі цього слова) бар, у якому Ваш щось там попивав. І що ж, як ви думаєте, сталося із Вашем після нерівної сутички із цими милими джентльменами?

Та нічогісінько! Втік, як заєць від черепахи, і їм потім довелося його шукати. Не варто навіть додавати, що краще б вони його не знайшли – були б ціліші.

У другій серії він пережив вибух цистерн з водою, який затопив ціле місто (ненаселене). Думаєте, Ваш утопився? Та навіть не намок!

У п’ятій йому приставили пістолета просто до потилиці. Не допомогло! Ганятися за ним було вимушене усе місто – від мала до велика, і що ви думаєте трапилось? Ну, що може трапитися у п’ятій (з 26) серій? Само собою, у Ваша навіть окуляри не подряпалися.

Як таке може бути?

Втім, хто бачив Trigun, той, може, зауважить, що Ваш не зовсім типовий приклад. Нехай.

Замість нього візьмемо самих простих, самих звичайних, нічим не особливих героїв пригодницького аніме. І згадаймо ситуацію, яка мільйони разів поставала перед очима глядачів:

Герої знаходяться у оточенні ворогів, озброєних… втім, не буду вкотре перераховувати можливий анімешний арсенал, просто скажу: в оточенні добре озброєних ворогів, які буквально тичуть їм цією зброєю у лице. Герої розгублені, і тут…

У цей момент трапляється або кінець аніме, або його серединна заставка. І що ж ми бачимо після паузи?

А те, що герої, цілі, здорові та ніскілечки не ушкоджені, драпають від тих же ворогів або уже заховалися від них у якомусь віддаленому від попереднього місця дії закутку.

Як таке могло трапитися? Давайте думати.

Герої вирвалися з оточення? Навряд, бо при заданій кількості ворогів вони б мали отримати хоч і невеликі, та поранення, а цього немає.

Вороги їх відпустили? З якого дива спочатку відпускати, а потім заново гнатися? Отже, знову ні.

То що ж відбулося? Та найочевидніша ж річ: ГЕРОЇВ УБИЛИ!

Просто поки вороги, впевнені у їх смерті, відволіклися на свої справи, герої повернулися до свого n-го (1 < n ≤ 9) життя і тихенько відповзли у бік. Але, видно, хтось таки помітив, що трупи – тю-тю, підняв тривогу, і погоня відновилася.

Оце найімовірніший, та ні, навіть єдиний можливий розвиток подій. Іншого я не бачу. Чесно. А ви?

Схожі дописи:

• Дивні звички
• Про неіснуючі крила
• Еволюція та деградація
• Про невмирущих тарганів
• Неохайні принцеси
• Як героя ви назвете….
• Поради негативним героям

Вона гарна та струнка, хоча їсть що попало та зовсім не слідкує за фігурою.

Інакше її можна назвати Бравим служакою. Але зауважте: ділова ковбаса – це обов’язково вона – служаки-чоловіки трохи інші.

Ділова ковбаса зазвичай не з найнижчих чинів, однак вона занадто чесна, щоб вище керівництво допускало її до своєї секретної інформації. Бо ж організація, на яку працює ділова ковбаса, замішана у брудненьких справах, або, принаймні, її реальні цілі розходяться з декларованими. Ділова ковбаса починає здогадуватися про це десь із середини аніме, але всю правду дізнається тільки в самому кінці.

Запідозривши неладне, ділова ковбаса тихенько починає копати глибше, намагаючись з’ясувати, що ж відбувається насправді. Врешті-решт, упевнившись, що її використовували не для благих цілей, вона починає діяти на свій розсуд, навіть усупереч наказам начальства.

На цьому закінчимо загальний опис та перейдемо на особистості.

Честь називатися найтиповішою діловою ковбасою по праву належить Місакі Кіріхарі з аніме Чорніше чорного (Darker than Black, 黒の契約者). Сам серіал досить непоганий, але Кіріхара ну аж занадто штампована.

Місато Кацурагі (Євангеліон, Neon Genesis Evangelion, 新世紀エヴァンゲリオン) також має риси ділової ковбаси (але тільки в робочий час! Вдома вона зовсім інша). Проте у Євангеліоні набагато більше уваги приділено психології героїв, тож штампованою Місато я б не назвала, хоча сюжетно шлях у Місакі та Місато досить схожий.

Ще одна представниця групи – Джоді Хейвард (Мисливець на відьму, El Cazador de la Bruja). Початок її шляху трохи відрізняється від звичайного (вперше ми її бачимо у ролі шпигунки), а от кінець – найстандартніший. Втім, сам серіал іде вельми протоптаними стежками, тож і героїня відповідна.

На цьому ми з діловими ковбасами покінчимо: усіх не перелічиш, а познайомитися з ними поближче ви зможете самі, дивлячись аніме.

Тож на сьогодні – до побачення! またね。

Схожі дописи:

• Вчена ковбаса
• Герої нашого часу
• Неколюбам у подарунок
• “Заморожений” та “Відморожений”. Частина 2
• “Заморожений” та “відморожений”. Частина 1
• Багач, бідняк, або Чи не живемо ми в аніме
• Низка слів. Випуск 12

І сама ж розумію, що мої сподівання марні. Тобто надія на загибель мозкошкрябів помирає набагато раніше, ніж самі можкошкряби (які невідомо, чи виздихнуть коли-небудь взагалі).

Та недарма кажуть, що надія помирає останньою: є у мене одна надія, що ніяк не хоче здаватися. І то прикро, бо, чесно кажучи, їй би уже давно пора.

Що то за надія? А ось слухайте.

Героям трапляється переживати страшні події. Наприклад, гинуть їх рідні, друзі, кохані, тощо.

Це трагічні моменти, і як я вже казала ось тут, мені важко їх дивитися, тим паче разом із кимось.

Однак усі вони зіпсовані наступним: їх знято абсолютно по одній і тій же схемі, а саме:

Жах – зміна плану – тиша на кілька секунд – крик

Знайомо? Певна, що так.

Тобто спочатку показують емоції героя (злякане обличчя або сповнені жаху очі) – потім сцена змінюється (наприклад, на фасад будинку, де відбуваються події).

Після цього наступає пауза, що триває для мене дуже довго – так завжди буває, коли чогось чекаєш із нетерпінням. Тільки чекаю я не крику, як можна подумати, а того, що його… не буде. Що хоч раз у подібній ситуації він не прозвучить.

Оце і є мої секунди надії.

Зауважу, що сам прийом не поганий. Проблема (як і з усіма мозкошкрябами) полягає у повторенні його один-в-один знову і знову, з аніме в аніме.

Аж до того, що він перестає спрацьовувати. Бо я, наприклад, потроху перестаю співчувати героям – мені ніколи: я лічу секунди, сподіваючись, що ось цього разу (нарешті!) тиша не перерветься несамовитим криком.

Бо як на мене, ситуація красномовно говорить, та що там – кричить сама за себе. І озвучувати її реальним криком абсолютно зайве.

Але він усе звучить і звучить… А я все чекаю і чекаю… Проте, боюся, єдине, на що я можу реально сподіватися, так це на те, що колись моя надія також віддасть Богу душу.

І я нарешті перестану рахувати секунди та почну співпереживати героям.

Точно так, як і мала б.

Схожі дописи:

• Неохайні принцеси
• Поради негативним героям
• Як вони добре ладнають між собою….
• Улюблені слова анімешних злочинників
• Нащо людям очі?
• Багач, бідняк, або Чи не живемо ми в аніме
• Низка слів. Випуск 12

Зовсім інакше у аніме: 仲 (が) いい зазвичай (а може і завжди) стосується двох персонажів, що між собою лаються.

Спочатку я сприймала це як жарт. Але з часом 仲いい почало діяти мені на нерви.

Дійсно, ну скільки можна повторювати одне і те ж у кожному аніме?

Проте я вирішила бути терплячою і припустила, що це така японська традиція – казати у подібній ситуації 仲いい, а не Як ви вже набридли своїми сварками! Було б не дивно, бо ввічлива японська мова настільки гнучка, що значення того, що прозвучало, може бути протилежним тому, що малося на увазі.

Але щодо 仲いい я не знайшла підтвердження цьому припущенню, тож дозволю собі трохи полаятись.

Отже, аніме xxxHolic. Головні герої починають сваритися, як тільки потрапляють у поле зору одне одного. Точніше, Ватанукі свариться з Домекі, тільки-но бачить того, і лає поза очі, коли його пасія Хімаварі згадує Домекі у розмові. 

І кожного разу, так, зауважте, кожного разу, коли їй трапиться чути Ватануківську лайку, Хімаварі заявляє, що Ватанукі та Домекі 仲いいですね. Мало того, коли Ватанукі бурхливо заперечує будь-які いい відносини з Домекі, Хімаварі повторює знову, що Ватанукі з Домекі такі розчудові друзі!

Зрозумійте мене правильно: Хімаварі – одна з найадекватніших анімешних героїнь (може, тому, що вона не є найголовнішою головною героїнею xxxHolic?). Тобто загалом вона мені подобається. Але 仲いい у її виконанні просто дістало!

Якщо вона хотіла пожартувати, то уже після другого, у крайньому випадку третього повтору жарт перестав бути смішним.

Якщо ж вона серйозно думає, що сварка – ознака добрих відносин, то це не лише зводить адекватність Хімаварі до повного нуля, але й заганяє її далеко у мінус. (Тільки не треба казати, що Домекі і Ватанукі таки стануть друзями – то справа майбутнього, а 仲いい звучало у перших же серіях).

Взагалі-то в xxxHolic багато фраз, ситуацій та навіть цілих діалогів, що повторюються із серії в серію. Та нехай собі – будемо вважати їх візитною карткою цього серіалу.

Але 仲いい – то хвороба аніме в цілому: чуєте сварку – почуєте і 仲(が)いい, 仲がうまくゆく, うまくやっていく або щось подібне. І чим далі, тим більше це мене мозкошкрябить.

Може, хай би вони взагалі не лаялися? Бо сварки головних героїв (які в душі одне одного, звісно, люблять і поважають) – то теж мозкошкряб, причому здоровий-прездоровий.

Але моїх побажань, звісно, ніхто не послухає. Тому, відвівши душу у цьому дописі, зітхаю полегшено і прощаюся з вами: До нових дописів!

P.S. І не сваріться з друзями, щоб показати, як ви їх любите! Залиште ці дурниці для аніме, та краще посмійтеся разом: то набагато приємніше та корисніше.

Схожі дописи:

• Неохайні принцеси
• Поради негативним героям
• Секунди надії
• Улюблені слова анімешних злочинників
• Нащо людям очі?
• Анімешні приправи. Частина 2
• Багач, бідняк, або Чи не живемо ми в аніме

І у них не закінчуються патрони! Тож треба ще місце і для мішка набоїв. Де вони все то вміщають?

А біс його знає!

Втім, над цим мозкошкрябом уже встигли посміятися: подивіться-но на арсенал, що його сержант Сагара (Full Metal Panic Fumoffu) витягнув… не маю уявлення, звідки.  Але витягнув.

Щоправда, реакція оточуючих виявилася адекватною: шок. У інших аніме подібним не заморочуються: ну, дістав гармату із кишені штанів, ну то й що? А противник у відповідь – метровий кинджал, що також невідомо де ховався, і який надприродним чином не порізав свого власника до смерті ще до появи його на екрані.

Втім, чого це я? Fumoffu – комедія, а то серйозне аніме… От вам і різниця – в одному можна питати, де ховається зброя, а у іншому – зась. Дивись та роби вигляд, що так і треба.

Хоча як людина, що недавно переїхала, заздрю. Хочу, щоб усі мої речі поміщалися у одній кишені. Або хоча б у двох кишенях і маленькій сумочці. Але щоб поміщалися. Тож вкотре благаю: АНІМЕШНІ ГЕРОЇ, ВІДКРИЙТЕ СЕКРЕТ:

ДЕ???

Схожі дописи:

• Про невмирущих тарганів
• Дивні звички
• Про неіснуючі крила
• Еволюція та деградація
• Неохайні принцеси
• Як героя ви назвете….
• Поради негативним героям

А от анімешні герої, схоже, росли без подібних настанов. Тож сьогодні спеціально для них: Правила безпеки. Як безпомилково упізнати ворога!

Отже, ви – герой. У вас є важлива місія. І, як результат, ви маєте союзників і ворогів. Але ж на обличчях у них не написано, хто є хто! Тож при випадковій зустрічі ви можете мило побесідувати з ворогом або полаятися з потенційним другом.

実は, можете битися об заклад, що саме так воно і буде!

Із ворогом ви поговорите про те, яка гарна сьогодні погода, або про мир у всьому світі, або ще про щось дуже світле й хороше. І закінчиться ваша розмова обіцянкою обов’язково зустрітися ще і так само приємно провести час… На зустріч можете розраховувати стовідсотково, але аж ніяк не на приємну: для одного з вас (ну, самі знаєте, для кого) вона у більшості випадків виявиться смертельною.

І навпаки, якщо якийсь грубіян штовхнув вас у натовпі і не вибачився (що ви, звісно не стерпіли) або затіяв бійку у таверні, де ви тільки зібралися пообідати – будьте певні, що він опиниться у вашій команді, і вам доведеться, зціпивши зуби, його терпіти. Або ж якась пишногруда напіводягнена краля ні за що, ні про що дасть вам ляпас (позитивні анімешні героїні взагалі полюбляють це діло). І що ж? Ще до вечора вона або приєднається до вас, або виручить із біди, що і продовжуватиме періодично робити у найнесподіваніші моменти.

Принцип зрозумілий? Хороший – ворог, поганий – друг.

Винятки бувають? Так. Маленькі, добрі, невинні і ДУЖЕ кавайні дівчатка зазвичай вам не вороги. ВОНИ НЕБЕЗПЕЧНІШІ ЗА ВОРОГІВ! Але чому – читайте у наступних дописах.

На сьогодні ж прощаємось. またね。

Схожі дописи:

• Дивні звички
• Про неіснуючі крила
• Еволюція та деградація
• Про невмирущих тарганів
• Неохайні принцеси
• Як героя ви назвете….
• Поради негативним героям

Як глядач, я б засумувала, бо маю звичку переглядати улюблені серіали,  і їх у мене чимало. А от як автор блогу про аніме, я не сумніваючись вибрала б Eureka 7.

Постійні читачі, мабуть, здивуються, бо цей серіал я трохи покусала в "Двох словах". Та причина вибору якраз і полягає у тому, що Eureka – справжній розсадник мозкошкрябчиків, і матеріалу мені б вистачило на… ну, точно не знаю, але після того, як я напишу останній мозкошкряб по Eureka, ради цікавості можемо прорахувати, на скільки дописів вона мене надихнула.

Але сьогодні я хотіла зовсім не полаяти Eureka (хоча може здатися саме так), а поговорити про те, звідки беруться мозкошкряби.

Оригінальність – річ хороша, та на всіх її не стачає. Недарма кажуть про чотири теми в літературі та про те, що все вже написано до нас.

Не дивно, що і творці аніме не обходяться без прийомів, що уже були використані раніше. Що б там не доводили отаку, а повною самобутністю можуть похвалитися одиниці, решта ж аніме – то більш чи менш вправно приготований коктейль із відомих сюжетних ліній та знайомих типажів. Як пощастить, усе це посипано смачними родзинками, які і надають суміші неповторного смаку.

Іншими словами, щоб наловити мозкошкрябів, досить узяти наосліп будь-яке аніме – і повний кошик вам забезпечено. Добре це чи погано? Я людина терпима (ха-ха), тому відповім: ніяк. Що є, то є, або приймайте, або не дивіться (а також не читайте, не слухайте і навіть не озирайтеся навкруги, бо життя теж різноманітністю не радує – народився, народив, помер). Проте, щоб не скотитися до обговорення сенсу життя (а я відчуваю, що мене туди заносить), перейду до висновків.

Отже. У кожному аніме живуть мозкошкряби. У хорошому аніме вони тримають у лапках родзинки. Що з цим робити? Або ігнорувати родзинки і хапати мозкошкрябів (як я роблю це, пишучи у "Мушлю"), або упевнити себе, що мозкошкряби з родзинками не такі вже й бридкі (як я роблю це, дивлячись аніме).

Другий шлях глядачеві приємніший. Але вирішувати, звісно, тільки вам.

P.S. І, усе-таки, а яке одне аніме ви б собі вибрали?

Схожі дописи:

• Дратівна правда
• Багач, бідняк, або Чи не живемо ми в аніме
• Про любов до далеких світів
• Вуха – радари, очі – рентгени…
• Старість – не радість, або "Скучная история" по-сучасному
• Подайте героям на прожиття…
• Бережіться каваю!

Як і було обіцяно в першому випуску, поговоримо про частинку まで.

Загалом вона означає "до" (до якоїсь точки у часі, просторі або до якогось ступеню) 「キーヴから東京まで何時間掛かりますか。」

Сьогодні ж я хочу розповісти про кілька цікавих сполучень まで з прислівниками місця, – ここ, そこ, あそこ та どこ. Крім основних значень "досюди, дотуди, до он того місця, докуди", вони мають ще й інші, які часто використовуються в аніме.

1. ここまで. В залежності від ситуації, фраза 「ここまできてあきらめるつもりか」 може означати: "Стільки добившись/подолавши стільки перешкод/дійшовши аж сюди/зробивши такий (поганий) вчинок (заради мети), що, збираєшся здатися/все кинути?"

   Буває, ここまで використовується окремо або лише з だ/です. Тоді воно має два схожих значення:

   • "Далі не пущу!" – це коли герой перепиняє дорогу своєму ворогу. Тобто ここまで тут можна інтерпретувати як "Досюди ти зміг дійти/проникнути/дістатися, але далі – зась!"
   • "Ану цить обоє/усі!" – коли двоє чи більше героїв сваряться, а хтось (зазвичай старший або вищий за положенням) їх зупиняє: "Ви вже наговорили тут ДО самої межі і далі, тож негайно припиніть!"

2. そこまで означає "до такої міри/межі, настільки": そこまで言わなくてもいいでしょう。 Часто говорять просто そこまで, але значення залишається приблизно те саме: що хтось висловився занадто відверто і нетактовно, або зайшов занадто далеко заради своєї мети.

3. あそこまで якось особливо не впадає у вухо. Значення у あそこ подібне до そこ, але слід враховувати, що あそこ стосується не лише віддаленого, хоча і видимого, але і чогось, з чим усі співбесідники знайомі, або що вже раніше обговорювали.

4. どこまで – до якого ступеню. Разом з частинкою も означає "всюди, хоч на край світу" або "не дивлячись ні на що, до останнього, до краю": あなたのためならどこまでも.

На цьому все. У наступному випуску поговоримо про всілякі дурниці, у тому числі і про гібрид коня з оленем. Думаєте, такого не буває? Еге, в японській мові і не таке трапляється, а в аніме – тим паче. Тож не пропустіть. またね。

Схожі дописи:

• Низка слів. Випуск 12
• Нездійсненні обіцянки
• Низка слів. Випуск 1
• Багач, бідняк, або Чи не живемо ми в аніме
• Про любов до далеких світів
• Низка слів. Випуск 11: Друзі та вороги
• Вуха – радари, очі – рентгени…