Мушля самітниці

Очевидні труднощі

Shiroi Koneko — Fri, 18 May 2012 18:32:00 +0000

Пробачте, що цей випуск так сильно запізнився. Признаюсь чесно, я зачиталася.

І збираюся повернутися до того ж заняття, як тільки закінчу цей короткий (відносно) та дуже простий допис.

Як ви знаєте, до деяких іменників можна додавати –суру, і тоді вони стають дієсловами.

Наприклад, слово кега (рана) перетворюється у кега-суру (поранитися, травмуватися). Використовуються вони наступним чином:

кодомо га кега о шьта – кега виступає прямим додатком до дієслова суру

кодомо га кега-шьта – тут ми маємо просто дієслово-присудок

Тепер давайте конкретизуємо: дитина не просто поранилася, а поранила руку. Як це сказати?

У другому випадку (з кега-суру) те стає прямим додатком до дієслова:

кодомо га те о кега-шьта

У першому ж прямий додаток уже є (кега), і те виступає у якості непрямого додатку:

кодомо га те ні кега о шьта

Тобто перехід кега із іменника в дієслово "зсуває" ролі і інших слів у реченні (з прямого до непрямого додатка). Що виражається зміною відповідних частинок перед словом те.

Очевидно? Так.

Проте мій досвід каже, що якраз такі очевидності мають негарну тенденцію губитися з пам’яті та підсовувати свиню у самий непідходящий момент. Адже важкому ми приділяємо багато сил та уваги (на те воно і важке), а з простим часто покладаємося на "що тут запам’ятовувати, це ж очевидно".

Тож просто хочу нагадати, що і з простими речами треба триматися насторожі.

Тим паче, що і тут не без тонкощів. Зокрема:

а) Дієслово суру – універсальне у тому сенсі, що саме його приєднують до іменників, з яких хочуть зробити дієслова.

Проте у "вільному" стані ті ж самі іменними часто сполучаються зовсім з іншими дієсловами.

Так, ренраку-суру, проте ренраку о тору.

Денва-суру, проте крім денва о суру є ще й денва о какеру (причому більш часте, ніж з суру), а також денва о кіру, тощо.

б) Складені іменники можуть утворювати дієслова досить химерним чином – розбиваючись на частини.

Для прикладу візьмемо слово шірьоку-кенса – перевірка гостроти зору.

Так от, "(Я) перевірив зір (у офтальмологічній клініці)" можна виразити наступним чином:

(ганка де) шірьоку-кенса о шімашьта – прямий додаток до суру

(ганка де) шірьоку-кенса-шімашьта – дієслово

(ганка де) шірьоку о кенса-шімашьта – перша половина слова стала прямим додатком до дієслова, утвореного з другої половини

(ганка де) шірьоку но кенса о шімашьта – друга половина слова стала прямим додатком до суру, перша – означенням до другої частини (якщо мої згадки про українську граматику мене не підводять)

І як тут не заплутатися?

Коротше кажучи, будьте уважні з простими речами. Трапляється, що вони такими тільки прикидаються.

では、またね！

Схожі дописи:

Тук-тук, я знову до вас з ономатопеєю

Shiroi Koneko — Sat, 28 Apr 2012 21:40:00 +0000

Колись я вже писала про таке явище, як ономатопея (воно ж звуконаслідування), і відмічала, що воно зустрічається у японській мові частіше, ніж у нашій.

Так, замість "постукав у двері", як написали б чи сказали ми, у японській мові буде "тук-тук постукав". Не "зорі блищать", а "зорі блим-блим блищать", не "будівля хитається від землетрусу", а "будівля…" е-е-е, тут я розгублююсь, бо адекватного звуконаслідування в українській мові підібрати не можу.

Щоправда, ономатопея використовується не у всіх стилях. У аніме її достатньо, бо там багато розмов, та ще й неформальних. А от у газетах (принаймні, серйозних) – не дуже, якщо не сказати, що взагалі нема.

Художня література, за яку я нарешті вирішила взятися, теж виявилася наповненою гітайго та гіонго, хоч це і письмовий жанр.

Тож зіткнувшись із цілим розсипом усяких цікавостей буквально на кожній сторінці, я вирішила трохи поділитися з вами.

かつかつ означає клацання, а також ледве-ледве (наприклад, зводити кінці з кінцями).

ころころ – про те, що котиться (ころころ転げる покотитися клубком), або про щось настільки кругле (в тому числі і про людину), що може так покотитися. Також – стрекотіння, сюрчання (ころころと鳴く).

くびくび – хотіти їсти чи пити. Схоже значення у ぺこぺこ, проте ぺこぺこ відноситься до живота (у аніме він часто підступно урчить у такому стані), а くびくび – до горла: коли зголодніла чи спрагла людина бачить їжу чи питво, рот у неї зволожується, і вона жадібно сковтує. Оце – くびくび.

ごうごう – гуркіт, гуркотіння.

つるつる – гладкий, слизький настільки, що аж блищить.

とうとう має досить багато значень, які залежать від написання. Із звуконаслідувальних можна відмітити шум, стук, грюкіт (барабанний бій, удар сокири по дереву, стук у двері, шум водоспаду), а також побулькування їжі, яка вариться (чи то від звуку лопання бульок, чи від постукування кришки каструлі).

しくしく (泣く) – ридма ридати.

だんだん – поступово, потроху.

ぞっと – здригатися, тремтіти (від страху, радості, інших сильних почуттів).

ばさばさ і がさがさ – шелестіти, шарудіти (наприклад, про листя).

ぴょんぴょん跳ぶ – скакати, плигати, підскакувати.

たびたび – часто, неодноразово, раз за разом.

ちりんちりん (鳴る) – дзвеніти, дзень-дзелень.

せかせか – нервуватися, метушитися, бути невгомонним.

こりこり та ごりごり – …

Втім, на цьому я себе мужнім зусиллям волі зупиняю, щоб допис не вийшов занадто довгим. Проте обіцяю час від часу повертатися до цієї безсумнівно корисної теми.

До побачення! じゃ、またね！

Схожі дописи:

Ханамі

Shiroi Koneko — Tue, 10 Apr 2012 21:08:00 +0000

skyseeker

У дописі про 8 Березня я говорила про погодні вибрики та проте, що у кожної людини є свої кліматичні уподобання.

Проте навряд чи хто сперечатиметься з тим, що пора цвітіння дерев – якщо не найгарніший, то принаймні один з найгарніших періодів року.

У Японії він настає у квітні, тобто триває просто зараз.

Точніше, він уже почався на півдні, але ще не докотився до півночі.

Японці, як великі любителі прекрасного, звісно, не могли обійти його увагою.

З давніх-давен вони відмічають закінчення зими, вибираючись на пікніки під квітучою сакурою. І називають це 花見 (ну хто б подумав!).

Кажуть, що колись ханамі було прекрасним артистичним дійством.

Проте сучасне милування сакурою більше нагадує звичайні пікніки з їжею та спиртним, на яких люди спілкуються з друзями та близькими. Крім того, поширені і "ханамі-корпоративи", коли співробітники фірми разом вибираються на природу.

Jesslee Cuizon

Втім, якщо комусь хочеться тихо-мирно та у самотності помедитувати під рожевою вишнею, то можливостей у нього буде повно.

Бо хоча сам цвіт на деревах тримається недовго, але період, коли ДЕ-НЕБУДЬ таки є квітуча сакура, триває місяців зо 2-3 (завдяки великій протяжності Японії з півночі на південь).

За "хвилею цвітіння" слідкують і газети, і телебачення (а тепер і Інтернет). Наприклад, її можна подивитися тут.

Що цікаво, у ханамі є своєрідний "антипод". Це момідзі – коли восени у зворотному напрямку (з півночі на південь) рухається хвиля червоно-жовтого листя.

Думаю, теж прекрасна пора для туристичної поїздки в Японії, якщо ви її коли-небудь планували.

Та на сьогодні все. Гарної вам весни!

saotin

Схожі дописи:

Моя сім’я та інші… люди

Shiroi Koneko — Mon, 26 Mar 2012 01:32:00 +0000

«There’s something to be said for relatives… it has to be said because it’s unprintable!» – A. Einstein.

ami_harikoshi

Не знаю точно, чи пан Ейнштейн справді таке казав, чи то пан Аспрін сам усе вигадав та пустив у народ (він же у нас любитель створювати міфи, чи не так?).

Як би там не було, а сьогодні я спробую поговорити про родичів, не скотившись при цьому до сороміцьких висловів, непридатних до друку.

А точніше – про те, як називають різних членів родини у японській мові.

Зазвичай після такого вступу іде розповідь про своїх та чужих родичів. Ну, знаєте, はは – お母さん, あに – お兄さん, тощо (про це я згадувала у дописі про ввічливість).

pjan vandaele

Однак все це уже давно і добре описано у будь-якому підручнику – зазвичай з детальною табличкою та поясненнями.

Треба мені це переписувати сюди? Ні, не треба. Тож не буду.

Замість того давайте підійдемо до питання з іншого боку.

Наприклад, чули ви в аніме слово кьо:дай? Без сумніву. А давайте-но пошукаємо його у словниках.

Будь-який з них видасть вам 兄弟, яке означає або брата (братів), або братів та сестер (рідних), хоча за ієрогліфами – це старший та молодший брат.

Інші словники можуть містити ще 3 значення:

兄妹 – старші брати і сестри (частіше читається як кейші)

姉妹 – сестри (частіше – шімай)

弟妹 – молодші брати і сестри (частіше – теймай)

Як бачите, одним словом (цензурним, зауважте!) можна виразити цілий набір родинних зв’язків (щоправда, останні три значення скоріше книжкові та дещо застарілі).

Також, можливо, вам здибається і 兄弟姉妹, яке означає всіх-всіх-всіх дітей одних і тих же батьків (читається зазвичай як кьо:дайшімай, а у офіційних документах – як теймайшімай).

Інше цікаве слово – ітоко. Основні значення – 従兄弟 та 従姉妹 – двоюрідний брат (брати) та двоюрідна сестра (сестри). Також за допомогою нього (а точніше – ієрогліфа 従) позначають інші двоюрідні стосунки, наприклад, двоюрідний дядько, двоюрідний дідусь, бабуся, тощо.

А крім того, ітоко – це:

従兄 – двоюрідний брат, старший

従姉 – двоюрідна сестра, старша

従弟 – двоюрідний брат, молодший

従妹 – двоюрідна сестра, молодша

А також іще є 従兄妹, 従姉弟 та 従兄弟姉妹, які ви, сподіваюсь, можете розшифрувати самі.

Бачите, як гарно можна писати про родичів! І головне – коротко, буквально одним-двома словами!

Правда, це ми не взялися з’ясовувати, по чиїй вони лінії – по батьківській чи материнській (пишеться по-різному). І не дійшли до троюрідних братів-сестер, для яких теж є одне дуже гарне та містке слово, до якого можна додати купу уточнюючих слів.

Втім, у такі хащі я вас все-таки не поведу. Хто хоче – хай рушає туди сам зі словниками у якості провідників.

А хто не хоче, той хай разом зі мною задовольниться тим, що дізнався трохи більше про японських родичів та познайомився з цікавим феноменом у японській мові (для закріплення можна поцікавитися таким простим словом як аната – ну хто б подумав!).

Тож на сьогодні все. じゃ、またね！

Схожі дописи:

Зі святом!

Shiroi Koneko — Thu, 08 Mar 2012 13:04:00 +0000

Luz Adriana Villa A.

Перш за все, вітаю усіх читачок зі святом 8 Березня і бажаю їм усього, що прийнято бажати у цей день.

А тепер дозвольте мені побазікати трохи на вільну тему.

Не знаю, як у вашій місцевості, а у нас (штат Коннектикут, США) за всю зиму сніг випав усього один раз.

Abby Lanes

Щоправда, добрячий.

Проте розтанув через день.

Решту часу погода була явно не зимова: затяжна осінь плавно перейшла у ранню весну.

І це було великим розчаруванням.

Я розумію, що засипані снігом та вдарені 30-градусними морозами українці можуть не розділяти моїх почуттів.

Pink Sherbet Photography

Проте так трапилося, що останні 2 зими я провела у Каліфорнії, де замість снігу пропонується ~~дуля з маком~~ спостерігати, як у людських садках спіють апельсини.

Pink Sherbet Photography

Тож на переїзд у північніший кліматичний пояс я покладала певні сподівання.

А саме: ну скучила я за нормальною зміною пір року! Щоб була справжня золота осінь, сніжна та (не надто!) морозна зима, і щоб пробудження природи відслідковувалося не лише по календарю.

Сподівання, на жаль, не збулися.

Правда, у мене ще теплиться надія, що цьогорічна "холодна пора року" була нетиповою (як і надмірні морози в Україні), і що наступний рік порадує мене справжніми зимою, весною, літом та осінню.

Проте якщо подивитися з іншого боку: немає снігу – немає сльоти, мокрих черевиків та бризок від машин, що проїжджають мимо. Немає морозів і потеплінь – то немає ні ожеледиці, ні бурульок, що так і шукають нагоди звалитися на голову.

aussiegall

Тобто і у тому, що не подобається, завжди є світла сторона.

До чого я все це веду (ну ви ж не повірили, сподіваюсь, що я тут просто так ляси точу?)?

aussiegall

До того, що клімат (як життєвий, так і той, що за вікном) – то дуже важлива штука, яка впливає на наші самопочуття і настрій.

Тож бажаю вам, щоб у вашому житті перший вид клімату встановився (може, не без вашої участі) саме таким, як вам найбільше подобається: яскраво-сонячним чи притіненим, жарким чи прохолодним, мінливим чи стабільним, екстремальним чи повсякденно-звичайним.

І щоб у другому, природному кліматі завжди можна було знайти свої переваги, навіть коли він підкидує неприємні сюрпризи.

Інакше кажучи, бажаю, щоб у вас завжди була "хороша погода в домі", незалежно від того, що саме ви розумієте під "хорошою".

Ну і ще раз, наостанок: おめでとうございます！

Схожі дописи:

Шрами прикрашають чоловіків?

Shiroi Koneko — Wed, 07 Mar 2012 00:32:00 +0000

У житті – далеко не завжди, навіть якщо говорити у переносному сенсі. Адже, погодьтеся, у солдат-миротворців і у бандюків "краса" рубців кардинально різна, чи не так?

А що у аніме?

Як відомо, мангаки та автори оригінальних серіалів люблять практично всіх своїх героїв, навіть негативних.

Тож більшість із них наявними шрамами якщо і не прикрашена, то точно не спотворена (або ті шрами майже не з’являються у кадрі, як у випадку із Вашем Стампідом з Trigun).

Що ж іще притаманне анімешним рубцям?

Перше: зазвичай вони дуже рівненькі та чистенькі.

Друге: значна їх частина симетрична.

Третє: подібно до незношуваного одягу, незмінної зачіски та не-можу-користуватися-нічим іншим зброї, шрами є важливим елементом іміджу героїв.

Настільки важливим, що проступають навіть крізь костюми та інші перепони (подивіться, наприклад, на щоку сержанта Сагари з Full Metal Panic!, коли він у образі ведмежати Бонти).

Ну а тепер давайте трохи пройдемося по "героїчним" рубцям, поки що обмежившись тільки тими, що відразу видні на персонажі (тобто не прикриті одягом, волоссям чи пов’язками).

1. Хрест-навхрест на щоці.

Найвідоміший приклад, мабуть, – як у Кеншіна Хімури.

Шрам доволі цікавий, бо складається з двох частин. Однак у випадку Кеншіна усе ясно: там дійсно було дві рани – одна від меча, інша спеціально зроблена ножем поперек першої.

А от як отримали свої шрами інші власники такої відмітини – не зовсім зрозуміло.

2. Хрест-навхрест на лобі.

Наприклад, як у Шрама (красномовне прізвисько, правда?) з Full Metal Alchemist. Походження цього рубця теж загадкове, бо жоден удар чи вибух не створить рану такої гарної, та ще й симетричної форми. Зате як круто виглядає (для чого, власне, й малюється)!

3. Через око. Наприклад, як у Джета з Cowboy Bebop.

Я дуже рада (без жартів) за власників цього виду шрамів, бо очі – то, на мій погляд, чи не найважливіші з тих органів, втрата яких не приводить до смерті.

Тож героям дуже пощастило, що вони відбулися рубцем, не втративши при цьому зір.

4. Через перенісся.

Ще один на диво симетричний шрам незвичного походження, на який дивишся із полегшенням: пронесло!

Адже утворюється він від махання гострими предметами перед обличчям героя, у небезпечній близькості від очей (при тому, що його надзвичайна правильність скоріше наводить на думку про пластичну хірургію).

Тож порадіємо також і за цих героїв.

Що цікаво, гарненькі шрами характерні не лише для героїв-людей.

Погляньте хоча б на цього вовка, що зліва – найтиповіший шрам-через-око. А ще мені невиразно пригадується чи то котик, чи то песик зі шрамом як у… коротше кажучи, як у пункті 2. Тільки от, хоч убий, не пригадаю, у якому аніме я бачила ту нещасну тваринку.

До речі, коли я шукала малюнки для цього допису, серед них здибався і ось такий: The Scar Meme. Виходить, не я одна помітила, яке визначне місце займають бойові рубці у житті анімешних героїв.

Та на сьогодні все. Бережіть себе, бо у житті, на відміну від аніме, шрами не настільки симпатичні.

またね！

Схожі дописи:

Кажуть люди, що сьогодні свято?

Shiroi Koneko — Tue, 14 Feb 2012 14:49:00 +0000

Автор фото: certified su

От і дожили ми до чергового свята – дня Святого Валентина aka Дня всіх закоханих. З чим вас і вітаю.

Бажаю, щоб поряд з вами завжди була наймиліша вам (у даний момент ) людина, яка даруватиме вам і любов, і подарунки.

Якщо вам, бува, цікаво, як святкують день Святого Валентина у Японії, можете почитати (або освіжити в пам’яті, якщо вже читали).

На цьому із святом давайте закінчимо, а перейдемо до звичайних, несвяткових, буденно-граматичних справ.

Я недаремно згадала про наймиліших, натякаючи на допис про порівняння, у якому зустрічалося слово より.

Сьогодні я хочу поговорити про схожі (хоч і не пов’язані з ним) вирази – によると/によれば та によって/による.

Автор фото: Xoulone

1. によると (рідше – によれば) використовується для позначення джерела інформації, яку ви отримали не з власного досвіду. Наприклад, "В Інтернеті пишуть", "бачив по телевізору", "друг мені розказав" – усе це може бути виражене за допомогою による або によれば.

Синонімом до нього є вираз では, проте він використовується лише з неживими джерелами. Так, можна сказати テレビでは, але не можна 友達では – треба 友だちによると. З іншого боку, це правило можна обійти (якщо раптом вам так захочеться), якщо сказати 友達の話では, бо 話 – то вже не людина.

Зверніть увагу на те, що інформація із сторонніх джерел оформляється у японській мові певним чином – як мінімум, частинкою と в кінці, а частіше – за допомогою кінцевих виразів そう (не плутати із суфіксом そう, який приєднується до основи слів), ということだ, とのことだ, тощо.

2. によって та による мають кілька значень:

а). Засіб, за допомогою якого досягається певна мета: "завдяки чомусь будо зроблено те і те".

Однак з によって, як правило, не використовуються конкретні предмети. Наприклад, забивати гвіздок молотком, доїхати на автобусі формулюються за допомогою частки で.

А によって використовується для таких виразів як "з їх (батьків, наприклад) допомогою", "завдяки їх підтримці", "питання вирішилося через переговори", "завдяки цій інформації", тощо.

Автор фото: Xoulone

Втім, бувають випадки, коли による зустрічається разом із матеріальними засобами. Зокрема, у виразах зі структурою "による + іменник", наприклад: 電話による相談 (консультація по телефону). Проте у більшості випадків мова все таки йде про щось абстрактне.

б). Схоже, але все ж відмінне значення – причина, джерело чогось.

Наприклад, у новинах можна почути щось на кшталт: 火事による被害者は二十人以上になるようです. Тобто "Кількість постраждалих від (в результаті, з причини) пожежі…"

в). У окремих випадках によって може заміняти に біля виконавця дії у реченнях з пасивом, а саме – коли треба звернути особливу увагу на цього виконавця. Наприклад, プーシキンによって書かれた詩 замість プーシキンに書かれた詩.

г). В залежності від Х (деякої ознаки, властивості, виду), предмети та люди відрізняються між собою або поводяться по-різному.

Наприклад:

人によって意見が異なる – Різні люди по-різному дивляться (на щось) / мають різні погляди на щось.

食欲によって食べたり食べなかったりする – В залежності від апетиту, іноді їм, а іноді – ні.

このグラフは年による温度変化を表す – Цей графік показує зміну температури в залежності від року.

Підвидом цього пункту є によって（は）, яке з усього різноманіття ознак вибирає одну і описує її.

Наприклад: 北海道は冬がとても寒い。年によては温度が零下30度以下まで下がることもある。 – Зими на Хоккайдо дуже холодні. Бувають такі роки, коли температура опускається нижче 30 градусів морозу (в залежності від року, температура може опуститися аж до 30 градусів морозу).

Або: 主人は平日は帰りが遅いです。日によって１１時を過ぎることもあります。 – Мій чоловік у робочі дні повертається додому пізно. Іноді (бувають такі дні), що він затримується аж за 11 годину.

На цьому все. Пробачте за довгенький допис у таке гарне свято, але… Втім, не буду виправдовуватися. Хто захоче – прочитає, а хто ні – нехай відкладе до буднів.

Тож іще раз вітаю – і прощаюся до наступного разу. またね！

Схожі дописи:

Як швидко летить час…

Shiroi Koneko — Wed, 01 Feb 2012 06:47:00 +0000

Автор: inoc

Ось уже три роки промайнуло з того моменту, як в «Мушлі» з’явився перший допис.

У такий день прийнято отримувати вітання, підводити підсумки та планувати майбутнє.

Автор: inoc

Щодо першого пункту, то тут моя роль, звісно, чисто пасивна.

Тож натомість я займуся двома іншими.

Автор: harold.lloyd

Отже, підсумки. На жаль, треба сказати, що вони аж ніяк не вражаючі.

Дописів опубліковано навіть менше (25), ніж у минулому році, кількість коментарів також упала, а постійна аудиторія практично не змінилася.

Втім, це аж ніяк не несподіваний результат.

Перший рік був найпліднішим у багатьох сенсах з тієї простої причини, що у мене було вдосталь часу для блоггінгу. Тому я не лише писала більше і якісніше, але і займалася просуванням «Мушлі» у мережі.

Автор: inoc

Другий рік став перехідним, а ось третьому довелося пожати усі плоди занедбання – це коли дописи виходять двічі в місяць (що для блогу дуже і дуже мало), а просування не проводиться взагалі. Та і якість статей, як мені суб’єктивно здається, дещо погіршилася.

Що стосується планів, то поки що вони незмінні. А саме – підтримувати «Мушлю» хоча б на такому ж рівні, як зараз. Матеріалу для цього вистачає, бо японською я продовжую займаюся (і навіть серйозніше, ніж раніше), та й аніме іноді вдається подивитися. Не кажучи вже про запаси старих думок, які я так і не втілила на письмі.

Тож упирається все у час.

Однак я хочу ось просто тут урочисто пообіцяти (в першу чергу собі, але і лояльним читачам також) протриматися іще хоча б рік і постаратися нарешті виписати в блог усі свої ідеї.

І уже після того підвести черговий висновок: а чи є мені ще що сказати читачам? Чи може вже все, що треба, у «Мушлі» є, а про решту і говорити не варто?

Тож давайте разом проведемо іще один рік, і постараємося зробити його настільки плідним, наскільки це можливо.

Домовилися?

Схожі дописи:

Про немовлят з яблуками та інших незнайомців

Shiroi Koneko — Tue, 17 Jan 2012 18:22:00 +0000

leoncillo sabino

Якщо хто пам’ятає, то колись давно я зітхала на труднощі з японською мовою.

Зокрема, на купу різноманітних читань ієрогліфів та на відсутність логіки у читанні повсякденних японських слів.

Тепер я уже не зітхаю. Бо який з того сенс, якщо японська, по-перше, легшою не стане, зітхай чи не зітхай, а по-друге, уже настільки стала частиною життя, що все одно я від неї не відмовлюсь, неважливо, важка вона чи ні.

Тож усілякі «нелогічності» я тепер розглядаю не як «складності», а більше як «цікаві особливості».

Наприклад, візьмемо яблуко. Краще червоне — кажуть, вони більш корисні. Ну от що може бути природнішим за 赤いりんご?

А тепер уявімо собі новонароджене немовля з яблуком.

То уже ситуйовина нетривіальна, бо звичайне немовля саме яблуко втримати не може. Зате той, хто бачив живого (не мальованого і не кіношного) новонародженого, відразу зрозуміє, до чого я тут веду.

А саме: немовлята — теж червоні. Не такі яскраві і не такі лискучі (якраз навпаки — зморщені), але все ж. Тому нічого дивного, що їх називають 赤ん坊 або 赤ちゃん.

Проте завдяки інстинктам, подарованим нам природою, свої діти все одно здаються нам найкращими, попри свою об’єктивну непривабливість.

Зовсім інша справа з дітьми тих, хто є нам 赤の他人 — повними чужинцями. Що цілком зрозуміло, чи не так? А от чому «повний чужинець» має в собі ієрогліф 赤 — не зовсім. Точніше, чому 赤 має також значення «явний, відкритий». Можливо, тому, що червоний колір яскравий і відразу кидається у вічі?

А от на ще одне значення 赤 — «екватор» (у сполученнях), у мене фантазії не вистачає. Залишається тільки запам’ятати, що так воно є.

Та на цьому у мене все. Бувайте здорові.

P.S. До речі, пам’ятаєте, як анімешні герої дразнять один одного, відтягнувши одне віко та висолопивши язика? То там теж не обійшлося без червоного, бо процес той називається 赤んべい або ж 赤目.

Схожі дописи:

Найтрадиційнішій допис цього року

Shiroi Koneko — Sat, 31 Dec 2011 15:43:00 +0000

Фото: Glenn Waters

Про яку традицію йдеться мова, думаю, пояснювати зайве.

Описувати, як традиційно святкується зміна одного року іншим у Японії, я теж сьогодні не хочу.

Фото: Glenn Waters

Замість того просто традиційно поздоровлю вас із Новим роком та приєднаю цілком традиційні побажання: щастя, здоров’я та всіляких успіхів.

Нехай Чорний Дракон принесе усе це вам (а також багато інших приємних подарунків) і не забуде покусати (про всяк випадок нагадую, що це, згідно японській традиції, має принести вам удачу).

Тож хоч трохи і передчасно, але 新年、明けましておめでとうございます！

Схожі дописи:

Манга: історія довжиною в тисячу років

Shiroi Koneko — Mon, 19 Dec 2011 04:15:00 +0000

Мистецтву приблизно стільки ж років, як і нам, homo sapiens.

І росло воно і розвивалося разом з нами.

І дійшло воно нарешті до того, що в певний момент (близько тисячі років тому) на території древньої Японії з’явилися перші мальовані історії, які стали предтечею такої знайомої нам сучасної манги.

Цікаво, що героями їх були тварини, які, проте, уособлювали таки людей та розповідали про цілком людські житейські справи.

І тільки пізніше…

Втім, краще один раз прочитати оригінал, ніж сто його переказів (або, що взагалі жахливо — сто разів перечитати один і той же переказ).

Тож якщо вам здибається десь у мережі, магазині чи бібліотеці книжка «One thousand years of manga» by Brigitte Koyama-Richard, не пройдіть мимо — погортайте її сторінки та дізнайтеся більше про історію манги з самого її початку.

Приємного вам читання!

Схожі дописи:

Один-єдиний і неповторний – The One

Shiroi Koneko — Wed, 30 Nov 2011 09:38:00 +0000

Не так давно (за мірками блогу, що виходить двічі на місяць) я писала про звичайних японських школярів, які безупинно рятують світ (бо він, болящий, тільки те й робить, що опиняється у халепі, з якої його треба витягувати).

Сьогодні я хочу продовжити тему і відмітити ще дві особливості рятування світу. Вони, до речі, належать до категорії одиноких мозкошкрябів, які від нестерпної самотності взяли та попарувалися.

Перша — що з усіх жителів тієї місцевості/країни/планети/Галактики або, нарешті, того Всесвіту, що потребує порятунку, знаходиться лише одна людина, яка начебто у змозі вирішити проблему.

Причому дуже часто вона є далеко не найкращим взірцем роду людського.

Адже, я певна, є на світі люди, набагато кращі за звичайного тюхтійського японського школяра або за звичайного забіякуватого спочатку-використовую-свої-скілли-а-потім-думаю японського школяра.

І навіть якщо саме цей типаж (ось із точнісінько таким рівнем тюхтійності або забіякуватості) необхідний для порятунку світу – хіба ж він зустрічається виключно у Японії?

Ні! Він був, є і буде і у інших країнах, на інших планетах і у інших світах. Тобто людей, підходящих для рятування світу, має бути більше одного. І набагато більше.

Тож кожного разу, як бачиш оцього "єдиного і неповторного" японського ЗЯШа, без якого на наш світ чекає гаплик, із горла рветься досадливий вигук: "Та нас уже ж 7 мільярдів, чорт забирай! Що, більше нікому?!"

Друга особливість – це те, що у фінальне протистояння з головним негідником, який хоче зруйнувати або добряче попсувати світ, герой вступає строго сам*.

Його вірні супутники, з якими він пройшов більшу частину серіалу, десь у передостанньому та останньому епізодах по черзі виконують знамениту партію: "Я задержу их, ничего!" і залишаються позаду. А герой опиняється сам-на-сам з ГНГ.

Що з цим не так? По-перше, звісно, заїждженість. Набридло.

По-друге, надуманість. Нагадаю, що героєм-рятівником дуже часто стає далеко не найкращий, не найрозумніший, не найсильніший і взагалі не най-іший школяр**.

І коли він, щоб дістатися до головного ворога, розгадує складну-прескадну таємницю (над якою століттями ламали голови найвідоміші мудреці), перемагає найсильнішого з ворожих прибічників (який самотужки розправлявся з цілими військами) та зачаровує стервозну-престервозну дівицю, яка заради нього вирішує зрадити головного ворога, якого раніше безтямно кохала…

Коротше кажучи, коли він одним мізинцем здійснює те, що нікому ще не вдавалося, виглядає все це жалюгідно. З сюжетної точки зору.

По-третє, "дуельність" кінцевих розборок підштовхує глядача до двох думок: що перемагає той, хто правий (або ж що той, хто правий, перемагає завжди) та те, що герой тільки тоді доведе свою правоту, якщо переможе негідника у силовому протиборстві.

Погодьтеся, що обидві думки, вони того… неправдиві і недостойні цивілізованої людини.

Нарешті: буває, що головний ворог особисто чимось нашкодить головному герою. Але рідко трапляється, що виключно йому (таке більш характерно для аніме про самураїв, а там поєдинки один-на-один виглядають органічно).

Однак якщо ми говоримо про більш масштабні події – про рятування світу, то злочинність головного гада полягає не у тому, що він наступив на хвоста Мурці головного героя, а у тому, що світ потрапив у халепу (чи збирається потрапити) під його чуйним керівництвом.

Тобто головний гад – це ЗЛОЧИНЕЦЬ світового масштабу.

А що роблять із злочинцями? Їх ЗУПИНЯЮТЬ. По можливості – безкровно (заарештували – засудили – кинули у в’язницю). Або з малою кров’ю: поранили при арешті – вилікували – засудили – у тюрму. В крайньому випадку – вбили при при супротиві при арешті.

Для прикладу уявіть, що у вашій місцині завівся негідник, який увечері нападав на перехожих, бив їх важким по голові та обирав до нитки. І поліція/міліція вистежила його, оточила і наказала підняти руки. Заарештувала або, у випадку озброєного супротиву – застрелила.

А тепер уявімо, що сценарій трохи інший: представники закону оточили злочинця, а потім вибрали одного свого представника і відправили на дуель із негідником. І у залежності від результату, або заарештували того, або відпустили.

Ну як? Я навіть питати не буду, який варіант вам більше подобається.

Тобто злочинців карають за їх попередні злочини і зупиняють здійснення ними інших.

А що з ними не роблять, так це не мстять, не влаштовують дуелей, не грають в ігри "Я набив тобі морду, тому я правий, а ти ні". НЕ РОБЛЯТЬ ЦЬОГО.

Іншими словами, злочинець має бути зупинений незалежно від того, чи зможе позитивний герой його перемоги (хоча ми знаємо, що у аніме він завжди перемагає).

І не обов’язково їм дратися наодинці.

І якщо вже ми припускаємо, що зупиняти негідника мають право не лише представники влади (яка стараннями негідника може бути зруйнована, до речі), то робити це може будь-хто, а не лише один-єдиний "обраний". Бо от що трапиться, якщо злочинець переконає героя, що він не просто руйнує світ, а будує новий? Що, від того він перестане бути злочинцем?

Ні. Злочинець має бути зупинений у будь-якому випадку.

Коротше кажучи, я проти особистих розборок при вирішенні широко-громадських справ. Dixi.

*Я весь час вживаю слова сам, один, проте одиниця квантування може бути і не одна людина.

Наприклад, якщо в якійсь світорятівній організації прийнято працювати в парах, то саме пара людей стане тією самою, єдиною, яка…

Якщо ж два ворогуючих флота (морські, повітряні чи космічні) насуваються один на одного, то навряд чи усе вирішиться кулачною бійкою їх головуючий (хоча у аніме все може бути). Скоріше, команда одного з кораблів здійснить неймовірний подвиг і мало не самотужки погубить усі кораблі противника. І тому подібне.

**Школяр, звісно – назва умовна. Якщо говорити більш загально, то це підліток чи молода людина з куцим досвідом та (поки що) нерозкритими талантами.

Ну от на цьому уже і все. じゃ、またね。

Схожі дописи:

15.11 7-5-3

Shiroi Koneko — Tue, 15 Nov 2011 10:30:00 +0000

Автор: MJ/TR (´･ω･)

«Що то за код такий?» — спитаєте ви. А розшифровка проста: сьогодні, 15 листопада, Японія відмічає саме таке свято — 七五三, тобто семи, трьох і п’яти.

Мається на увазі дитячий вік — три та сім для дівчат і три та п’ять для хлопчиків. Чому ж саме ці дати?

Найбільш поширене пояснення таке:

3 роки: з цього віку діткам дозволялося відрощувати волосся, яке до того збривали.

5 років: хлопчики вперше вдягали хакама (це такі японські шаровари, ви їх точно бачили у анімешних самураїв).

7 років: до цього віку дівчатка підперізувалися тасьомкою, а в 7 років уперше їм дозволятися вдягнути «дорослий» одяг з обі — широким поясом для кімоно.

Крім того, сім — це взагалі особливий вік. До нього дитина начебто ще частково належить світу богів, а після — стає звичайною собі людиною.

Втім, є й інші варіанти. У деяких частинах Японії, наприклад, у цей день висловлюють подяку за подарунки, які боги посилають дітям відповідного віку: трьохрічним — мову, п’ятирічним — розум, тямовитість, семирічним — зуби (маються на увазі постійні).

У будь-якому випадку, 15 листопада (або у найближчі до нього вихідні) японці вдягаються святково (раніше — у традиційний японський одяг, а тепер і у європейський) та йдуть у храм. Там вони моляться за здоров’я та довголіття своїх дітей.

Талісманом цього свята є чітосе-аме (千歳飴): рисові цукерки и вигляді червоно-білих паличок (інша назва — сеннен-аме (千年飴), тобто цукерка тисячі років). Вони продаються у паперових упаковках із зображенням журавля та черепахи, що символізують довголіття.

До речі, моїй доньці цього року якраз виповнилось три. Щоправда, волосся у неї росло, як йому хочеться (крім одного разу: коли їй виповнився рік, я виконала нашенську, українську традицію та обчикерила її під нуль).

Та чому б зайвий раз не посвяткувати? Вирішено: обов’язково куплю їй довгу цукерку. Якщо у нашому глухому селі така знайдеться.

Також дозвольте привітати тих, у кого є маленькі родичі 3-, 5- чи 7-річного віку. Здоров’я їм та довголіття!

おめでとうございます！

P.S. До речі, первісно вік рахувався за східною традицією, тобто тих, кому зараз 2, 4 і 6, теж можна привітати.

Схожі дописи:

Мушля на конкурсі. Потрібна ваша підтримка

Shiroi Koneko — Tue, 01 Nov 2011 22:02:00 +0000

Заради цікавості додала “Мушлю” на Конкурс українських блогів BUBA 2011.

Перший етап відбору триватиме до 13 листопада, і голосувати у ньому (кнопками Like та Tweet) може кожен.

І хоча на перемогу я зовсім не розраховую, та якщо вам захочеться за “Мушлю” проголосувати, буду дуже вдячна. Ось сторінка Мушлі на конкурсі.

До речі, реєстрація блогів ще триває, тож ви також можете взяти участь, якщо ваш блог відповідає правилам:

ПРАВИЛА УЧАСТІ

3.1 В Конкурсі можуть брати участь блоги, які відповідають ХОЧА Б ОДНОМУ з нижче наведених критеріїв:
o зареєстрований в українській доменній зоні
o має не менше 25% контенту українською мовою
o має чітку орієнтацію та тематику, зорієнтовану на жителів України
o блог ведеться громадянином України, який є єдиним автором блогу

Тож сподіваюся на вашу підтримку і бажаю успіху, якщо ви також вирішите взяти участь у конкурсі.

では、またね。

UPD 14.11.2011 — Дякую всім, хто проголосував за “Мушлю”.

Схожі дописи:

Шматочок японської культури

Shiroi Koneko — Fri, 21 Oct 2011 19:58:00 +0000

От варто тільки було сказати у минулому дописі (про створення аніме), що я рідко даю посилання на сторонні ресурси, як тут же здибалося мені кілька цікавих сторінок, якими захотілося з вами поділитися.

Тож сьогодні знову – набір лінків. Правда, тема їх не зовсім звична для мого блогу. А саме – мистецтво Японії: поезія, древня проза та художнє мистецтво.

Відразу скажу, що це не якісь "найкращі" чи "відбірні" ресурси – бо я аж ніяк не великий знавець і любитель цих сторін японської культури. Проте вони (ресурси) таки наштовхнули мене на думку, що варто подивитися і у той бік – а раптом сподобається? Тим більше, що манга – то прямий нащадок стародавнього живопису (докладніше – у окремому дописі), і про це непогано б знати.

Отже, самі посилання:

1. Сей Шьонагон "Записки коло подушки" – літературна пам’ятка епохи Хейан. Кожен запис оригіналу подано як окремий допис у Живому Журналі. А як бажаєте, то можете почитати оригінал японською мовою з сучасним "перекладом".

2. Мурасакі Шікібу "Повість про Генджі" – ще одна пам’ятка літератури з того ж періоду. Посилання на скачування п’яти томів у бібліотеці Альдебаран, у тому числі і примітки, без яких важко розібратися у реаліях того часу. Ось тут – японський оригінал.

3. Трохи японської поезії – танка та хайку (хокку).

4. Галерея укійо-е – онлайн-галерея живопису у стилі укійо-е. Картин ДУЖЕ багато, і деякі з них надзвичайно гарні.

5. The 1000 Mangas by HOKUSAI, Katsushika – онлайн-"виставка" робіт японського художника Кацушька Хокусая, у тому числі і знаменита хвиля (зліва). А взагалі-то на цьому сайті є багато цікавих галерей. Наприклад, 2217 робіт Вінсента Ван-Гога (тут я тяжко зітхаю, ностальгуючи за Амстердамом).

Тож приємного вам читання та перегляду. では、またね。

Схожі дописи:

Як народжується аніме?

Shiroi Koneko — Sun, 09 Oct 2011 17:00:00 +0000

Фото: topgold

Сьогоднішній допис буде дуже коротким. Причина у тому, що я просто дам посилання на матеріал, що видався мені цікавим. А саме – на статтю про створення аніме.

Я дуже рідко так роблю: зазвичай сторонні ресурси підкидають мені ідеї для власних дописів. Проте у даному випадку інформація у статті нова для мене, і я, власне, не можу ні додати до неї чого-небудь, ні якось змістовно прокоментувати.

Ну, хіба що в черговий раз подякувати творцям аніме за їх працю.

では、また。

Схожі дописи:

Серйозно про ввічливість. Частина 3

Shiroi Koneko — Sat, 24 Sep 2011 11:21:00 +0000

Фото: charles chan *

Продовжимо серйозну розмову про японську ввічливість.

Перша частина стосувалася загалом міжособистісного спілкування та його особливостей: рівнів ввічливості, напрямку дій, наявність категорій свій-чужий, нижчий-вищий.

У другій частині були конкретно описані основні стилі міжособистісного спілкування: неформальний, нейтрально-ввічливий та шанобливо-ввічливий.

Сьогодні ж копнемо трошки глибше та розберемося з деякими деталями.

Коли у підручниках пишуть про ввічливість, то наводять певні правила: ось у цьому випадку кажуть так, а у іншому – ось так. Проте реальність така, що правилами назвати подібні рекомендації важкувато.

По-перше, різні вимоги (свій–чужий, старший–молодший, вищий-нижчий, тощо) часто вступають у протиріччя одна з одною. От як звертатися до чужого, але явно нижчого? До вищого за положенням, але значно молодшого, і навпаки? Таких ситуацій повно, і рішенням часто буває "Говори, як хочеться". Тобто в багатьох ситуаціях ви можете вибирати між двома близькими стилями, і, що б не вибрали, це сприйметься нормально.

По-друге, якщо звернутися на "ти" до явно вищого та ще й чужого, то це явно неввічливо. А от оберненого правила немає. Коли старенький дідусь звертається до молодесенької продавщиці ("нижчої" за нього аж за трьома критеріями), то нікого не дивує, якщо він їй все-таки не "тикає", а говорить нейтрально-ввічливо. Тобто можна сказати: "Хочете бути ввічливими – будьте", це вам тільки у плюс.
Слід розрізняти ввічливість і формальність.

В друзями розмовляють неформально, і це вказує на близькість стосунків, а не на неповагу чи грубість. Навпаки, якщо ваш близький друг раптом перейде з вами на формально-ввічливий стиль, варто занепокоїтися, чи не втрачаєте ви його хороше ставлення.
Розмовна мова зазвичай менш формальна, ніж письмова.

Взагалі кажучи, стилів мовлення можна виділити значно більше, ніж ті три, які зазвичай описуються у підручниках. Якщо починати "знизу" по шкалі ввічливості/формальності, то там стоятиме грубий-розмовний (лайка), а завершуватиме список шанобливо-ввічливий-письмовий. Між ними – … Втім, ви і самі здатні їх назвати. Просто пам’ятайте, що письмо – ввічливіше і формальніше, ніж розмова.
Формальність і неформальність можуть у певних ситуаціях сполучатися.

Так, у сім’ї до старших прийнято звертатися з повагою (о-ка:-сан, о-то:-сан, і т.д.), але говорити з ними можна і неформально: фраза типу "(О)-ка:-сан, гомеееее!" – нерідка у сімейному колі.

Проте слід пам’ятати, що батьки (дяді/тьоті/старші брати та сестри) позначаються "вищими" тільки у відсутності сторонніх. Якщо ж хтось іще, не член родини, приймає участь у розмові, то родичі переходять у категорію "своїх" і про них у більшості випадків* говоритимуть з використанням "скромних" форм (дивіться нижче).

* Зверніть увагу, що Ікарі Шінджі ЗАВЖДИ називає батька "о-то:-сан", очевидно не сприймаючи того "своїм".
Головна особливість шанобливої мови – те, що дії першої особи (Я) і дії 2-ї та 3-ї осіб (Ти та Він) позначаються по-різному.

Для своїх дій той, хто говорить (Я), використовує "скромні форми". Однак ця дія має якось бути пов’язана зі співбесідником (Ти) або тим, про кого йдеться у розмові (Він). Так, якщо хтось каже: "Я прочитав усі ці книжки (що стоять у мене на полиці)", то він використає "йомімашьта", нейтрально-ввічливе. Якщо ж він говорить "о-йомі-шімашьта/іташімашьта", то це вказує на те, що книжки якось пов’язані з Ти/Він (наприклад, Ти/Він їх подарував або ж є їх автором).

Втім, багато де відмічається, що є тенденція використовувати скромні форми щодо всіх своїх дій, так що вищенаведена різниця, мабуть, зараз не така явна.
Ти та Він – можуть бути різним особами і потребувати різних рівнів ввічливості.

Наприклад, у першій частині цієї серії я наводила діалог двох студентів, які говорять про викладача. Ти для кожного із студентів – рівний йому інший студент, та ще й приятель, тому говорять вони неформально. Проте викладач – вищий за них, тому про його дії говориться шанобливо (а про свої, пов’язані з викладачем – скромно).

Проте уявімо собі ситуацію, коли і Ти, і Він потребують шанобливого ставлення. Тоді щодо своїх дій по відношенню до Він автор висловлювання використовує скромні форми, а щодо дій згадуваної особи (Він) – шанобливі форми. Що ж залишається для співбесідника (Ти)? Тільки суфікс –мас, тобто нейтрально-ввічливе відношення.

Погодьтеся, це не дуже ввічливо. Тому у випадку, якщо Він не присутній при розмові, щодо нього можна використовувати нейтральні форми, а не шанобливі.
Допоміжні дієслова для вираження напрямку дії (агеру/яру, кудасару/куреру, ітадаку/морау) також вказують на рівень ввічливості.

Так, у спірних випадках щодо відсутнього "вищого" Він (див. п. 6) замість ітадаку (від вищого до нижчого) можна використовувати морау (як менш шанобливе, щоб не ставити Він вище за співбесідника Ти).

Крім того, напрямки дії можуть виявитися досить заплутаними, якщо є кілька дій з різними виконавцями та адресатами.

Наприклад, "шінджіте агете кудасай", "цурете ітте ятте куре" (це реальні фрази, які мені здибалися у аніме та манзі).

А у одному підручнику зустрічався навіть такий монстр як "Тегамі о кайте моратте ятте кудасай" (Зробіть мені послугу (кудасай), добийтеся для нього (ятте), щоб (хтось) написав листа (морау)).

Тут, як бачите, є аж 4 дійові особи: Я (прохач), Ти (до якого безпосередньо звернене прохання), Він-1, якому потрібен лист, та Він-2, у якого Ти має попросити написати листа. І це все – з урахуванням їх ієрархії "вищий-нижчий": Він-1 нижчий або рівний від Ти (на це вказує яру замість агеру), а Він-2 – вищий за Ти (бо якби він був нижчий, та з урахуванням, що він при розмові відсутній, можна було б використати спонукальне какасеру).

Цей приклад в черговий раз доводить, наскільки поняття напрямку дії є важливим для японської мови.

На цьому я буду закруглятися, а то ще бува згадаю якусь страшну граматичну конструкцію та зовсім відіб’ю у вас бажання у всьому цьому розбиратися.

Втім, наостанок кину вам кілька рятувальних кіл у вигляді літератури, присвяченій японській ввічливості.

Також раджу почитати книжку Алпатова "Категории вежливости в современном японском языке". Вона хоч і стара, та все одно дуже корисна. Принаймні, серед новіших книжок щось таке фундаментальне мені не зустрічалося (якщо зустрічалось вам, обов’язково напишіть про це у коментарях, будь ласка).

На цьому нарешті все. またね！

Схожі дописи:

А чи не затіяти мені священну війну?

Shiroi Koneko — Wed, 07 Sep 2011 21:24:00 +0000

Фото: Fuyoh!

Ні, насправді я не хочу тіяти ні війни, ні сварки, ні суперечки.

Та все ж збираюся поговорити на тему, у певній мірі спірну та холіварну.

А саме: Що краще?

Суть у тому, що конкретні об’єкти порівняння не такі вже й важливі. Просто саме поняття "краще" настільки суб’єктивне, що здатне викликати безкінечні суперечки.

Проте у блозі з підзаголовком "По вуха у аніме та манзі" я, звісно, не ставитиму питання, що краще — яблука чи апельсини? Ні, я звернуся до іншого: "Що краще – літературна основа чи екранізація?" та більш специфічно: "Що краще — аніме чи манга?"

Мушу зізнатися, я значно більше дивлюся аніме, ніж читаю мангу. Причина, зокрема, у тому, що я віддаю перевагу манзі японською мовою (російськомовна манга взагалі викликає у мене трясучку), і читати її мені важкувато.

Тому в той час, коли різні серіали з’являлися на моєму комп’ютері і зникали після перегляду, немаленька завала манги лежала там же мертвим вантажем.

Але якось вирішила я ту купу розгребти і, закотивши рукави, взялася за читання.

І ось тепер, вдосталь спробувавши і аніме, і манги, хочу поділитися своїми СУБ’ЄКТИВНИМИ (підкреслюю це особливо) враженнями.

Отже, що стосується сюжету, характерів, мотивів та взагалі того, ЩО і ЧОМУ відбувається в певній історії, то манга безперечно краща за аніме або однакова з ним (якщо воно точно слідує першоджерелу).

Причина дві:
- По перше, аніме – це манга, яку пхають у певну кількість серій (або в один, хоч і довгий фільм), і частенько вона туди просто-напросто не влазить. Частиною подробиць доводиться жертвувати, що на якості, самі розумієте, позначається в гіршу сторону.
  
  Що цікаво, не є виключенням і манга, створена на основі аніме. Точніше, вона не краща за аніме, але, як правило, довша і детальніше. Як приклад — «Євангеліон нового покоління».
- По-друге, схоже, що аніме адаптують для більш широкої аудиторії (мабуть, щоб можна було показувати у прайм-тайм – це вигідніше), тому будь-які спірні моменти викидають, прилизують та пом’якшують.
  
  Наприклад, аніме "Тріган" місцями виглядає наївною пацифістською казочкою, а от манга – ніскілечки. У "Паприці" найвідвертіші сцени – з поцілунками, а деякі "кадри" манги – відверта порнографія. "Пожирач душ", наскільки мені пам’ятається, – асексуальний, мов Новорічне свято у дитячому садочку, а у манзі повно панцу та слизьких жартів.
  
  Тобто манга загалом – більш реалістична, більш відверта і менш почикрижена цензурою (чи як там воно називається).
Естетична сторона. А отут більша свобода манги вилазить їй боком, якщо можна так виразитися.

Справа у тому, що з точки зору мальовки аніме – товар аж ніяк не штучний. Більшість серіалів знято у одному із усереднено-звичайних стилів. Є стилі-"візитки" певних студій (Ghibli, CLAMP), є експериментальні стилі, однак в цілому мальовка аніме досить стандартизована.

Зовсім інша справа – манга. Бо навіть якщо автор притримується певного стилю малювання, він все одно додає якусь притаманну йому одному "родзинку".

Здавалося б, це добре? А от і ні.

Бо анімешні деперсоніфіковані стилі – це роками чи десятиліттями випробуваний fail-proof choice. Вони непомітні. Вони не дратують. Вони сприймаються як дане і не заважають сюжету.

А мангака малює як йому душа забажає. І це виливається у кілька проблем:
- Стиль читачеві не підходить. Я дуже рідко не додивляюся аніме до кінця, але у тих випадках, коли таке траплялося, жодного разу причиною не була мальовка. А от манги такої – повно.
- Мангу неможливо читати, бо автор очевидно не вміє малювати.
  
  Ні, я серйозно. Бувало, я починала читати мангу, і мені подобалася історія. Та дістатися до її кінця не ставало сил, бо намальована (та і написана) вона, мов курка лапою. Неохайні лінії, криві "кадри", що налізають один на одного, в якості тексту – незграбні закарлючки, мов перенесені із чернетки не дуже старанного першокласника…
  
  Так, є настільки гарна манга, що хоч на стіну вішай, причому такої немало. Але дуже багато й іншої – відверто попсованої гидкою мальовкою.

То який же підсумок?

Якщо говорити про якість, то тут я все ж віддаю пальму першості манзі. Сюжетно вона точно виграє, а що стосується мальовки, то деяка кількість нечитабельної манги компенсується наявністю дуже і дуже гарної, яку хочеться переглядати, навіть не перечитуючи.

Однак у аніме є одна безсумнівна (принаймні, для мене) перевага – дивитися його легше, ніж читати мангу. Тож, думаю, конкретно у моїй медіа-бібліотеці екранізації продовжать займати набагато більше місця, ніж оригінали.

А як у вас справи з аніме та мангою?

Схожі дописи:

Немає повісті сумнішої на світі…

Shiroi Koneko — Tue, 23 Aug 2011 08:00:00 +0000

Фото: mdid

…ніж повість про блогера, у якого на носі публікація, а його ноутбук сушиться на печі після пролитого на клавіатуру квасу з неясними перспективами щодо виживання після цієї трагічної події.

Втім, як ви можете здогадатися, то є справа давно минулих днів, чому я 言葉でいえないほどうれしい. І щоб виразити, якої міри сягає моя радість, розглянемо сьогодні частинку ほど, яка вказує на міру або ступінь.

Отже, ほど виконує наступні функції:

1. Вказує на приблизну кількість, причому в більшу сторону (аж, на відміну від нейтрального くらい та обмежувального ばかり): 百人ほどの人が来ました – Прийшло десь чоловік сто (Зібралася ціла сотня людей).

2. Означає "до такого ступеню, міри", і використовується наступним чином:

а) для порівняння (тільки із запереченням): 今日は昨日ほど暖かくない – Сьогодні не так (не до такої міри) тепло, як учора.

Причому їм можна виразити і найвищу ступінь, як ось у наступній цитаті з Шекспіра: 数ある悲恋の中で、ロミオとジュリエットの物語ほど、痛ましいものはない.

б) для опису ступеню дії або стану:

死ぬほど疲れた – Смертельно стомився (Стомився до такого ступеню, що аж помираю).

あごが落ちるほど美味い – До того смачний, що аж щелепа відпадає (втім, あごが落ちる – це усталений вираз, не треба сприймати його буквально).

3. Конструкція "Дієслово + ほど + (の + іменник або もの/こと) + ではない" означає "Не варте того, щоб …", "Не настільки …., щоб …":

死ぬほど(の)傷ではない – Від такої рани не помирають.

泣くほど(のこと)ではない – Така дрібниця не варта сліз.

きれいですが、買うほど(のもの)ではありません – Гарне, але не настільки, щоб купити.

4. Конструкція "Дієслово чи прикметник у формі на –ば + Те ж саме слово у словарній формі + ほど" означає "Чим більше …, тим …":

読めば読むほどわかる – Чим більше (про це) читаю, тим краще розумію.

人が少なければ少ないほど酸素が多い – Чим менше народу, тим більше кисню.

Частина на –ば може і опускатися: 安いほど良い – Чим дешевше, тим краще.

Та на сьогодні усе. Бувайте здорові! Нехай усі ваші негаразди будуть такі малі, що і згадки не варті! じゃ、またね！

Схожі дописи:

Жучки-павучки

Shiroi Koneko — Wed, 10 Aug 2011 11:40:00 +0000

Фото: aussiegall

Покінчивши з усталеними виразами про людське тіло, давайте звернемо увагу й на інші.

Оскільки зараз такий сезон, що повно комах, то і героєм сьогоднішніх японських ідіом виберемо 虫, тобто комаху, паразита, а також того уявного черв’ячка, що сидить у нас всередині та дратує або гризе нас.

Отже, почнемо:

1. 弱虫 – буквально – "слабка комаха". Часто використовується в аніме для позначення слабака, тюхтія, плакси. Схоже на нього 泣き虫 – плакса, слабак.

2. 飛んで火に入る夏の虫 – напрошуватися на неприємності; поводитися так, що точно вскочиш у халепу. Порівняйте з нашим "Злітаються, як метелики на вогонь".

3. 虫も殺さない – наче і мухи не образить. Проте мається на увазі, що людина тільки прикидається невинною, а насправді – такий собі вовк у овечій шкірі.

4. 虫の息 – дихання, як у комахи, тобто дихати на ладан, бути близьким до смерті.

5. – ～の虫 – любити щось до нестями, бути фанатом чогось. Наприклад, я люблю читати книжки, дивитися аніме та вчитися – 本の虫, アニメの虫, 勉強の虫.

6. 虫が好かない – інтуїтивно не любити; душа до чогось не лежить; хтось чи щось нам не подобається, але ми навіть самі не можемо пояснити, чому.

7. 虫の知らせ/虫が知らせる – дивне відчуття, інтуїція, зазвичай щодо поганого. А у нас кажуть про черв’ячок сумніву.

8. 虫の居所が悪い – встати не з тієї ноги, бути не в настрої, почуватися не у своїй тарілці.

9. (腹の)虫が納まらない – не задовольнятися, не могти заспокоїтися, не приймати у душі.

10. 虫が這うように歩く – повзти, мов слимак.

11. 虫が起きる – дратуватися.

12. 虫を殺す – стримуватися, стримувати роздратування.

Та досить із нас цих комах на сьогдні. До нових зустрічей!

Схожі дописи:

"Щастя" з небес

Shiroi Koneko — Thu, 21 Jul 2011 23:42:00 +0000

Фото: НАСА

За характером я – інтроверт, і не дуже люблю спілкуватися з людьми. А коли мені те спілкування аж нав’язують… "Повбивав би!".

Взагалі неприємно спостерігати будь-яку нав’язливість, навіть якщо самим реципієнтом вона сприймається спокійно.

Тож ви можете уявити, наскільки мене бісять анімешні сюжети, ПОВНІСТЮ побудовані на такій поведінці.

Так, я про ті серіали, в яких головному герою на голову звалюється якась незрозуміла діваха, що відразу заявляє: "Я твоя дружина/наречена/доля…" і з першої ж секунди знайомства(!) починає поводитися, наче вони вже років сто проживають у щасливому, міцному шлюбі з усіма можливими зобов’язаннями.

Тобто від героя вимагається а) миттєво забути попередні та на даний момент існуючі сердечні прихильності б) не менш миттєво закохатися у оце "щастя з небес" в) "посміхатися і махати", тобто бути від такого повороту дій перманентно та надзвичайно щасливим.

Якщо ж герой насмілюється протестувати та оборонятися, у хід пускається "важка артилерія". Наприклад, нітрогліцеринові сльози, які самі знаєте, що роблять.

А ще до того додайте цілий натовп екстравагантної рідні, що пресує героя як тільки може, аби він і кроку не смів ступити від їхньої лялечки.

Уявили себе на місці цього героя? Ото ж бо.

Втім, як-то кажуть: "Аниме всякие нужны, аниме всякие важны". Тобто на кожний жанр знайдеться глядач, а хто не хоче, той не дивиться.

Однак тут є два моменти, які не дозволяють мені ставитися до подібних серіалів з філософським спокоєм.

Перший: вони дуже смішні. Принаймні, більшість із тих, що доходить до нас. Причина, можливо, у тому, що уже саме "звалювання на голову" настільки дурне і неймовірне (при тому, що решта подій відбувається у звичайному антуражі нашого світу), що після нього автори вважають зайвим перейматися логікою, здоровим глуздом, мотивами та характерами. Тобто безмірно абсурдна основа сюжету дозволяє авторам "відриватися" на повну катушку, не ризикуючи, що глядач покине дивитися серіал із думкою: "Що за траву вони курили?"

Фото: puukibeach

Правда, основна лінія залишається простою і банальною: діваха падає на героя і виставляє претензії – герой відчайдушно відбивається від неї та її рідні – уся ця катавасія тягнеться до передостанньої серії – герой наносить дівасі тяжку душевну рану, від чого та впадає у відчай (із загрозою смертельного або іншого дуже тяжкого кінця) – герою вдаряє в голову блискавка, і він раптом усвідомлює, що без дівахи йому життя нема – далі іде щось дуже сльозливе, пафосне та героїчне – Хеппі енд.

Нудно, аж зуби зводить.

А от другорядні герої та лінії… О, то самий смак. Такого буйства фантазії не знайдеш навіть у найфантастичнішій фантастиці. Які характери, які виверти сюжету, які інтриги та страсті! Заберіть оту нуднючу головну лінію, і буде вам справжній шедевр абсурдної комедії. Але, але…

Тобто, з одного боку, такі серіали хочеться дивитися, бо в них є просто розчудові, якщо не геніальні комедійні моменти. А з другого – головна сюжетна лінія у них ЗАВЖДИ неймовірно нудна, передбачувана та противна.

Друге зауваження: ідея, що подається нам у таких аніме, просто-напросто гидка.

Ви тільки вдумайтесь: хтось, нам навіть не знайомий, збирається безцеремонно влізти у наше життя і вирішувати за нас (застосовуючи у разі нашої незгоди силові методи), як себе вести, кого нам любити і що почувати взагалі. І нас іще переконують, що цей хтось нам не злісний ворог, а наша друга половинка, яку ми маємо врешті-решт покохати!

Ну чи не бридота несусвітня? І це при тому, що подається ця думка під невинно-шкільним соусом. А тепер давайте використаємо нашу уяву і спробуємо її трохи "оживити".

Особисто я бачу перед собою таку картину: перед молодою жінкою з’являється невідомий їй чоловік і заявляє: "Тепер ти моя дружина. Ти маєш займатися зі мною сексом, народжувати мені дітей та упадати коло мене як годиться у сім’ї. А якщо не згодишся, то ось моя численна рідня, яка буде за тобою слідкувати (щоб у тебе не з’явилося ніяких інших інтересів, крім тих, що Я дозволив) та примушувати робити те, що МЕНІ забажається".

Уявили? Жахнулися? А нам це подають як щось веселе, радісне та романтично-прекрасне. Тьху!

Я скажу навіть більше. Японці знімають досить багато кривавого, цинічного, апокаліптичного аніме. Проте у 99% випадках воно не залишає після себе враження глобальної несправедливості (не плутати з сумом, жалем та підозрою, що окремі хороші герої авторам чимось дуже і дуже не вгодили).

Це тому, що завжди знайдеться герой, хай і другорядний чи навіть епізодичний, який відстоюватиме (не плутати з "відстоїть") близькі нам ідеали справедливості та честі. У 99% песимістичного аніме є хоча б іскра надії (не плутати з "приємний нам герой доживе до фінальної заставки").

А той 1%, де ні честі, ні справедливості, ні надії немає, зазвичай додивляєшся із думкою: "Туди вам усім і дорога".

А що ми бачимо у вищеописаних аніме? Будь-яка дурепа може тикнути в героя пальцем і заявити: "Ти мій!" – і все, герой пропав. Його силою примушують кохати і бути з кимось – і те, що герой таки піддається, намагаються подати нам, як щасливий кінець!

Але хіба це добре? Хіба це справедливо? Ні!

Щоправда, не буду заперечувати, що на даний жанр можна подивитися і з іншої сторони. А саме – як на потаємну фантазію підлітків, які хочуть щоб на них якась дівчина накинулась з певною метою, дала повикаблучуватися заради підвищення самооцінки, а потім дозволила себе нібито завоювати.

Проте давайте-но подивимося на інший жанр з таким підґрунтям – гаремник. У ньому на героя вішаються дівчата, і у немалій кількості; серед них навіть може виділятися одна, що нібито призначена йому традиціями, долею чи примхою автора; і від окремих дівчат герою може час від часу діставатися на горіхи.

Але хіба герою хтось викручує руки, заявляючи: "Ти мене вперше бачиш, але маєш негайно полюбити, а то гірше буде!"? Ні, такого нема, або ж є у суто гомеопатичних дозах.

Тому гаремники, при тому, що я їх не люблю (і не дивно, бо я аж ніяк не належу до їх цільової аудиторії), викликають у мене скоріше поблажливість. Ну, дійсно, хто ж не хотів би бути популярним серед протилежної статі? То чому б і не помріяти про це хоч у аніме?

А от у серіалах, де "щастя" звалюється з небес на голову, ситуації зовсім інша. Прямо скажімо – гірша, а ще пряміше – бридка. Бо у них якось так непомітно, тихенько і під веселеньким соусом подається ідея, що психологічне насилля над людиною – це нормально і навіть добре, якщо врешті-решт жертву вдається скрутити та "повести під вінець".

"Мила" така установка, чи не так? Настільки "мила", що ніяким сміхом її не приховаєш.

Тому я більше і не дивлюся подібні комедії. Ну їх у біса.

Схожі дописи:

Ня-ня! Мур-мур!

Shiroi Koneko — Wed, 06 Jul 2011 12:45:00 +0000

Фото: Jesslee Cuizon

Якщо заголовок викликав у вас бажання почитати щось про котів, то у мене якраз є допис неколюбам у подарунок, а також доповнення до нього.

А сьогодні поговоримо про ономатопею, або, по-нашенському, про звуконаслідування.

Воно, звуконаслідування, в усній японській мові зустрічається дуже часто – набагато частіше, ніж у нашій. Причому буває воно двох видів: власне, наслідування реальних звуків та описання почуттів, стану, способу дії, ситуації. Перше називається гіонго (擬音語), а друге – гітайго (擬態語).

Використовуватися ономатопічні вирази можуть по різному:

як прислівники разом з дієсловами
у якості присудка (зі зв’язками だ чи です або з нульовою)
з додаванням –する, тобто у функції дієслова
з додаванням суфіксів –な чи –に, так само, як відіменникові прикметники

А тепер – практика.

Усіх тваринних звуків я, звісно, не наведу, обмежуся деякими. にゃあ або にゃお – так говорить киця, ケロケオ – жаба, コケコッコー – півень. За рештою відсилаю вас до Вікіпедії.

ぺこぺこ – бути голодним: お腹がペコペコだ. Однак ぺこぺこする – це підлабузнюватися.

からから(な) – сухий, пересохлий (про горло, наприклад). からからになる – висохнути, пересохти (про річку, ставок, тощо). Також – порожній, без грошей: 財布がからからだ.

ぴかぴか(-する) або ピカピカ光る – яскраво блищати, сяяти. Також кажуть きらきら (особливо про зорі).

ばらばら – розсипатися, розпадатися, розходитися. Ономатопічне значення пов’язане зі звуком, коли щось розсипається чи падає: ばらばら撒く (про зерно, боби); ばらばら降る (про дощ, град).

とんとん – тук-тук (у двері, тощо), а також – рівно стільки ж. どんどん – бом-бом (наприклад, у барабан), воно ж – швидко змінюватися, ставати чимось.

どきどき – швидкий стук серця (від збудження, хвилювання).

ぺちゃぺちゃ або ж ぺちゃくちゃしゃべる – багато говорити, теревенити, торохтіти без упину.

ひゅうひゅう(と) – свист (вітру). さらさら – шелест.

ぺらぺら – вільно розмовляти іноземною мовою.

Сміятися та усміхатися (笑う) можна по-різному: ニコニコ – усміхатися радісно, весело, на всі 32 зуба. げらげら – голосно реготати. へらへら – по-дурному хихотіти.

Та і спання буває різноманітне: ぐっすり – спати дуже міцно, хропіти – ぐうぐう. Дрімати – うとうと, а якщо клювати при цьому носом – то こっくりこっくり.

Якщо ж поспати вам не вдалося, то у вам може запаморочитися голова (頭がふらふらする), і ви почнете ходити, хиляючись (よろよろ).

Теж саме трапиться, якщо ви довго не їстимете. Тоді треба добряче накинутися на страви: むしゃむしゃ食べる або がつがつ食う – уплітати за обидві щоки.

І наостанок – популярне у аніме めちゃくちゃ або ж めちゃめちゃ – безладно, як попало, плутано.

На цьому я зусиллям волі зупиняю себе, щоб не написати ще стільки ж, а то і більше. Бо нельзя объять необъятное, а звуконаслідувань у японській мові надзвичайно багато.

Тож на сьогодні прощаюся. じゃ、またね。

Схожі дописи:

Три складові анімешного щастя

Shiroi Koneko — Fri, 24 Jun 2011 13:07:00 +0000

У анімешному світі можна виділити кілька речей, що відіграють надзвичайно важливу роль у житті героїв. Давайте сьогодні про них і поговоримо.

Смакота. Іноді у мене складається враження, що найважливіше у анімешному світі (випереджаючи за значимістю навіть урятування цього самого світу) – це смачно попоїсти. 「美味しいもの(を)たくさん/いっぱい食べる」 – то є найзаповітніша, і особливо жадана через свою переважну нездійсненність анімешна мрія (деякі причини хронічного недоїдання героїв читайте у даних дописах). Помахайте у героя перед носом смаженою креветкою, а ще краще – пообіцяйте годувати його нею періодично, а зовсім ідеально – покажіть йому заставлений пресмачними їствами стіл… і справа зроблена – герой ваш. Він терпітиме усі ваші вибрики, робитиме за вас усі інші домашні справи, навіть полізе захищати вас від будь-якої небезпеки (будь то вогнедихаючий дракон чи приставучий шкільний хуліган). Адже їсти смачно – то задоволення, що перекриває усі інші незручності одним махом.

Така пристрасть до смачного (природна не лише у анімешному, але і у нашому світі) підсилюється, мабуть, тим, що смачна їжа – рідкий звір у аніме. Принаймні, до такого висновку приходиш, чуючи, наскільки сильно герої дивуються, отримавши її. Вони нібито очікують, пробуючи результат чийогось куховарства, що наступний шматок доведеться запихати собі у горло силою, при цьому напружуючи усю свою мужність, щоб приховати реальні почуття та проявити ввічливість. Коли ж страва обманює їх найгірші сподівання, герої вражено вигукують: "旨い/美味しい/これは本当に美味しい(です)！"

Інша сторона медалі – погана їжа. До хорошої страви ставляться з пошаною, а над поганою насміхаються. Для прикладу можна подивитися, як Харіма у "Шкільному переполоху" їсть рисові колобки, приготовані Теммою та Савачікою.

Я, далебі, не зовсім розумію, у чому причина такого поклоніння їжі. Так, я люблю японську кухню і рада б нею харчуватися як не щодня, то дуже часто. Однак вважати її тією "морквиною", за якою варто бігти, тягнучи на собі купу зобов’язань… Ні, зовсім воно того не варте.

Краса. "Жінка має бути гарною" – це загальний вердикт усього людського світу (хоча критерії привабливості можуть бути протилежними на протилежних кінцях земної кулі). Настільки цей принцип загальний, що автори аніме та манги навіть не задають собі клопоту спеціально його підкреслювати. Зате іншим типам "гарності" у аніме приділяється дуже багато уваги.

По-перше, це славнозвісний "кавай". Не вдаючись у пояснення, що це таке (хіба існує хоч один анімешник, який цього не знає?), додам лише: "Це саме та сила, яка у анімаційному світі "спускає на воду тисячі кораблів" та "Слава усім японським богам, що реального каваю у природі не існує!"

恰好良い – це чоловічій варіант краси та кавайності. Однак якщо 可愛い (а також 綺麗 та 美しい) стосується лише зовнішності, то каккоій – це набагато ширше поняття. У нього можуть входити сила, розум, елегантність, доброта, крутизна, стильність, надійність та будь-які інші позитивні чоловічі якості, здатні полонити жіноче серце. Власне, це японський варіант нашого "Він класний!", у якому реальні характеристики об’єкту, що викликали наше захоплення, також відрізняються у кожному конкретному випадку. Правда, ці всі якості мають доповнювати приємну зовнішність, а не заміняти її.

Так от, спільним у цих двох понять (かわいい та かっこいい) є те, що вони мають просто-таки магічну владу над людськими душами. Маленькі кавайні дівчатка рідко нею користуються (на відміну від цинічного Кота у Чоботях з мультфільму "Шрек-2"), бо кавайність і ангельська доброта – дуже часті супутники. Однак і без того більшість оточуючих ладні зробити для них що завгодно. かっこいい人 теж не завжди раді своїй надпопулярності (наприклад, герою аніме Yamato Nadeshiko Shichi Henge вона серйозно отруїла життя), однак варто їм надати обличчю задумливо-мрійливого виразу, як усі представниці протилежної статі дружно укладаються навколо них штабелями.

В принципі, любов до кавайності має раціональні підстави, бо каваю притаманні дитячі риси (хоча кавайними можуть бути не лише діти), а любити чи, принаймні, захищати дітей – то є даний нам природою інстинкт.

Що стосується "старшої" краси, то поклонінню їй теж є пояснення. Ми всі тягнемося до прекрасного, намагаємося оточувати себе гарними речами. Красивим людям дається певний "кредит довіри" у багатьох сферах життя, якого посередні та негарні позбавлені. Крім того, приказка "По одежі стрічають, а по розуму випроваджують" справедлива лише у випадку, коли знайомство з людиною триває досить довго, щоб оцінити той розум, а не залишатися із враженням лише від гарної зовнішності.

Тобто природно, що краса викликає певний трепет. Однак, як завжди, у аніме все доведено до крайнощів: як хтось із героїв гарний, то вже настільки гарний, що до нього не просто краще ставляться, а готові на нього молитися, причому цілими школами чи кварталами (добре як не містами).

Багатство. Не те, щоб бідність була приводом до сорому чи гроші позиціонувалися головною метою у житті, однак багатство позитивного героя викликає надзвичайну пошану. І не дивно, адже багатій (чи багатійка), як правило, наділений красою (або кавайністю) та може дозволити собі такі делікатеси, які нам і не снилися. Тобто 金持ち є поєднанням двох вищеописаних мрій у одному, як-то кажуть, флаконі. Можете собі уявити, що це за сяюче створіння!

Ну, як і з їжею та красою, перебільшення – то наше все. Тобто якщо вже герой багатий, то настільки, що може купити увесь світ – а іншу половину йому й так віддадуть за кавайність чи каккоійність.

Отакий приблизно стан у аніме щодо найважливіших речей: базується на реальних людських бажаннях, але гіпертрофований поза всяку міру. Втім, що гріха таїти – якби краса, смачна їжа та багатство діставалися б нам так же легко, як у аніме, то хіба могло б їх бути забагато? Певно, що ні.

では、またね！

Схожі дописи:

Що за дивина?!

Shiroi Koneko — Mon, 06 Jun 2011 22:31:00 +0000

У аніме часто трапляються всілякі незвичайні речі (принаймні, у тому аніме, яке я дивлюся). Тож герої нерідко дивуються, вражаються та лякаються. Чи не пора нам дізнатися, як вони це роблять?

Найпопулярнішими словами для вираження даних емоцій є おどろく та びっくりする.

Обоє вони означають дивуватися, вражатися та лякатися. Проте є між ними і деяка відмінність.

От уявіть собі якийсь фільм (чи аніме) жахів. Герой (уже знаючи, що навколо діється якась чортівня) з якогось дива (себто за примхою сценаристів) заходить у чорний-пречорний дім з чорними-пречорними стінами, чорною-пречорною стелею та чорною-пречорною підлогою. І навколо усе таке чорне-пречорне. І тиша… І раптом йому на плече лягає ~~чорна-пречорна~~ біла-пребіла рука… яка виявляється усього-на-всього рукою його товариша чи знайомого. Зовсім не чорного-пречорного.

Уявили? Так от, коли герой нарешті відновлює свою здатність говорити (після підскакування до стелі та та волання на всю горлянку), він якраз і каже, все ще тримаючись за серце: 「あぁぁ！吃驚した！」 або ж 「吃驚させないでくれ/ください！」

Тобто перший ієрогліф у 吃驚 недарма переводиться як заїкання – адже 吃驚 дуже часто (однак не завжди, а передусім в аніме) означає такий переляк, що від нього і заїкою можна стати!

驚く (до речі, ви помітили, що воно є другою складовою у 吃驚?) справляє дещо "м’якше" враження: це більшою мірою дивуватися, бути враженим. Проте навіть коли воно означає переляк, то не такий, що здатен довести до серцевого нападу (на відміну від 吃驚). Аналоги попередньо наведених фраз для 驚く: 「驚いた（よ）」 та 「驚かさないでくれ/ください！」

Також ви, певне, не раз чули （そんなに）脅かさないでくれ/ください!. Однак 脅かす, на відміну від 驚く та 吃驚, відноситься тільки до страху, переляку, а не до здивування.

На цьому сьогодні усе. じゃ、またね！

Схожі дописи:

Звичайні круті хлопці

Shiroi Koneko — Fri, 20 May 2011 14:56:00 +0000

Жив-був собі звичайний японський школяр… Безліч аніме починається саме так. Як правило, потім виявляється, що зовсім той школяр не звичайний, а має якийсь неймовірний талант чи здібність, які ось прямо тут треба буде застосувати, бо світові загрожує страшенна небезпека.

Або ж особливих здібностей він не має, проте наділений таким янгольски-терплячим, однак не тюхтійським характером, що дозволяє йому або причарувати цілий гарем різноманітних дівчат (самі розумієте, у якому типі аніме), або ж стійко переносити усі вибрики однієї стервозної героїні, а потім і остаточно приборкати її.

Мабуть, поки що я знаю лише одного звичайного школяра, який до самого кінця таким і залишився: це герой аніме "Меланхолія Харухі Судзумії", Кьо (якщо мені не зраджує пам’ять). І то, у чомусь-таки він таки був особливим, чи не так?

У решті ж випадків школяр відразу ж позиціонується як Герой, чимось відмінний (у кращу сторону, саме собою) від інших.

Підсумовуючи: от просто куди не кинь, у якого собі звичайного школяра не ткни пальцем, так він зразу і виявиться незвичайним. Та ще й отим єдиним, який здатен витягти наш світ із халепи. Ну що за оказія?

Втім, можливо, що вам це і не здається дивним. А от я здавна (ще до захоплення аніме, бо явище це притаманне не лише йому) вражалася такій кількості героїв, що непомітно живуть серед нас. З одного боку, це втішно, бо у випадку, якщо звалиться нам на голову якесь інопланетне чи то іновимірне нещастя, можна не сумніватися, рятувальників нам не бракуватиме. А з іншого…

Проте зараз я стараюся дивитися на ситуацію з протилежного боку: це не кожен, на кого подивиться "камера", чисто випадково виявляється героєм, а навпаки – аніме та кіно знімають про тих, хто у скрутну хвилину проявив героїчні якості та по факту героєм став.

Логічно, чи не так? Кажете, очевидно з самого початку?

У деякій мірі так. Однак у аніме (не тільки у ньому, але у ньому найбільше) "звичайність" героїв підкреслюється з якоюсь особливою силою, ніби це суперважливо – щоб героєм виявився звичайний-презвичайний, а то і найзвичайніший із можливих школярів. Отут і виникає, як-то кажуть, когнітивний дисонанс: то він підкреслено звичайнісінький, то вже в наступний момент – єдиний, хто може врятувати… Ну, неважливо, що кого чи що, головне, щоб без цього начебто пересічного школяра усе піде шкереберть.

З огляду на вищесказане, знаєте, якось мене гріє думка про те, що я вже давно не школярка. А то хіба мало що може трапитися з нашим світом? Та все що завгодно! А віддуватися доведеться комусь із звичайнісіньких школярів. Раптом це буду я?! Чур мене від такої честі, не треба! Можете вважати мене слабодухою, але я вважаю: порятунком світу мають займатися спеціально треновані люди, а любителям довіряти цього не варто.

Тож на цій полегшеній ноті я і закінчую сьогоднішній допис. І хоч я певна, що кожен з вас здатен проявити героїзм, якщо потрібно буде, але бажаю, щоб із нашим світом усе було гаразд, і вам нічого такого проявляти не треба було.

Миру вам та спокою (але не нудьги!). じゃ、またね！