Деколи для того, щоб сповна оцінити що-небудь, потрібно, щоби пройшов час. Пісня може не сподобатись при першому прослуховуванні, але згодом ти навіть відводиш їй місце у своєму оповіданні. Фільм може здатись геніальним при перегляді, але через два дні ти навіть не згадаєш його назви. Художника можуть не цінити усе життя – аж поки він не помре. Схоже буває і з книгами: щось йде в забуття, а щось відкладається у пам’яті і впливає на тебе.

Прочитавши роман Тома Маккарті “Коли я був справжнім” я був трохи розчарований. Він нудний! Це одне з найнуднішого, що я читав взагалі! Я все читав і читав, сподіваючись, що далі буде щось цікавіше. Нічого помітно цікавішого так і не було. І якби книга була трохи товстішою, її би спіткала доля “Лоліти” Набокова, яку я не зміг змусити себе дочитати. Але роман не надто довгий, і пам’ятаючи його високу оцінку Кашином я продовжував намагатись знайти у ньому щось цікаве. Так і дочитав. Так і забув би, якби не одне але.

У тексті піднімаються дійсно важливі теми. Важливі, і актуальні для теперішнього часу. А ще, почавши писати ось цей відгук і намагаючись лаконічно сформулювати головну думку роботи Тома Маккарті, я розумію, чому він написав саме роман, а не коротший за формою текст – наприклад, оповідання чи повість.

Переходжу я сьогодні дорогу, а від машини, що проїхала повз мене, понесло специфічним запахом дизельного палива (”солярки”). І для вас, напевно, ця дрібниця нічого б не значила (бо ви не я), а мені на мить вона нагадала моє дитинство. Мій дід колись працював на складі ГСМ на заводі (ГСМ – “горюче-смазочные материалы”). На склад приїжджали заправлятись заводські машини, тому запах солярки я чув дуже часто. Тоді дерева були високими, а я малим, безтурботним, і напевно щасливим (тепер-то ми, старші, розуміємо, якими щасливими ми були в дитинстві). І от цей ледь-помітний запах “солярки” десь посеред проїжджої частини став винуватцем зовсім короткого але важливого і справжнього відчуття дитячої безтурботності і щастя.

Або ще один випадок. Їду я із друзями серед засніжених Карпатських гір. Мороз ще не мінус тридцять, але вже холодно. Небо зовсім неприємне – воно повністю сіре! Якби не було так холодно, влила би страшенна злива. А так, від неба у сірих хмарах і сніг навколо здається сірим. Все сіре. Навіть не так – все чорно-біле! Сніг білий, дерева чорні, небо сіре. Кадр з старого чоно-білого кіно. Аж тут з’являється щось дивне. Попереду хмари легенько розійшлись, зробивши невеликий отвір, через який видніється блакитне небо. І ми маємо картину, яку тяжко передати словами – на ЧОРНО-БІЛІЙ живій панорамній світлині, що зображує дорогу, гори і небо, з’являється невелика КОЛЬОРОВА область із блакитним небом. Ще раз, щоб ви зрозуміли – на чорнобілій картинці з’являється маленька частина блакитного кольору – ніби хтось відфотошопив реальність. І усвідомлення цього прекрасного моменту, помічання його і переживання – це ті емоції, які запам’ятовуються. Надовго.

Такі два несхожі між собою випадки – запах “солярки” і просвіт у хмарах, – це приклад важливих дрібниць, помічаючи які ми живемо більш повно. Перший випадок – коли дрібниця навіює спогади про якийсь момент. Другий випадок – коли сам момент відбувається (а здавалось би, нічого особливого). У вас ці дрібниці, безсумніву, зовсім інші, але я чесно вірю що у вас вони є. Це важливо! Бачити ширше, чути глибше, вдихати на повні груди, смакувати, відчувати усім тілом – так життя повніше!

І про що ж роман “Коли я був справжнім”? Здається, я вже пояснив. Не читайте його – він нудний. Хоча ні, читайте – він запам’ятовується.

Роман Голубовський

Вони підтримують UaReview.com (як сюди потрапити):

ЗадротКо.UA – новини ігрової індустрії українською.

Дивовижні фото Львова на блозі Inspired.

Копичинці – інформаційно-розважальний портал міста.

Lviv Social Media Camp пройде в чотири одночасних потоки (див. повну програму Lviv Social Media Camp 2012):

• Social Media Marketing – професіонали ділитимуться досвідом та розповідатимуть кейси вдалого просування у соціальних медіа;
• SMM для бізнесу – прикладна секція для власників бізнесів або тим, хто бізнес супроводжує;
• Нове суспільство – питання журналістики, блоггінгу, “соціальної журналістики”, взаємодії соціальних медіа з владою та суспільством тощо;
• Розробка під соцмережі – тут все зрозуміло з назви.

На конференції збереться маса талановитих спікерів та відвідувачів, з якими можна буде познайомитись і поспілкуватись в кулуарах, дізнатись про цікавий досвід у сфері соціальних медіа, винести для себе нові ідеї – це те, для чого варто відвідати захід. Більше деталей на сайті конференції – smcamp.com.ua

Роман Голубовський

Пояснення. Якщо в соцмережі ВКонтакте у вас серед друзів завелись жирафи – не лякайтесь, це всього на три дні! Вся справа ось у цьому повідомленні:

заходиш в кімнату: в кімнаті на ліжку лежить 2 песика, 4 котика. стоїть жирафа та 5 бегемотів. Літає 3 курки і сидить одна гуска
(маленька-маленька). Скільки ніг в кімнаті ?
за неправельну відповідь ставиш фотку жирафи на 3 дня…удачі………….граєм якщо не слабо тільки по чесному!

Роман Голубовський

Довго проект, який я зараз вам презентуватиму, крутився у мене в голові; довго я працював над його концепцією, вигадував деталі і креативив; довго планував; і згодом вирішив – пора починати роботу над ним. Вже більше місяця проект функціонує онлайн і постійно наповнюється та розвивається, і прийшов час показати його народу. Зустрічайте:

uareview.com

Уаревю – це сайт веселих новин, пародія на ЗМІ, точніше на сучасне онлайн-видання, з відповідними типами інформації (а це не лише новини), а ще точніше – на “жовте” видання. Основна мета проекту – розважати. При цьому, інколи під соусом сатири піднімаються і не зовсім розважальні питання. Словом, що розповідати – дивіться самі: http://uareview.com/

Дивіться, читайте, оцінюйте і, звичайно, мені буде цікаво почути ваші думки з приводу “Уаревю”. Якщо маєте ідеї щодо проекту в цілому або ідеї новин – пишіть. Не соромтесь – висловлюйтесь просто тут в коментарях.

Оголошення. Проекту потрібні автори. Вмієте жартувати і хочете показати свій талант світу – ласкаво просимо до проекту! Пишіть сюди – uareviewcom@ukr.net (або просто тут у коментарях).

P.S.: За піар у будь-якому вигляді буду вдячний.

Роман Голубовський, відтепер ще й жовтий редактор

І тому повинен був перемогти @kyts_me, який був записаний під номером 37. Але оскільки твіттерянин коментар залишив, але в його твіттері посилання на сторінку конкурсу я не знайшов, то довелось вибирати іншого переможця.

Я додав наступний твіт (який все ж прийшов) і отримав число 45. Тепер було зроблено все чесно (комент і твіт), тому переможцем став – @unplagged_at.

Вітаю Антона! А також дякую усім вам за участь і за дотепні коментарі! Можливо проведу ще щось схоже. І у будь-якому разі очікуйте на оповідання (цікаво ж?), яке постараюсь опублікувати наступного тижня.

Роман Голубовський follow me on twitter – @golubovsky

Він не звик знайомитись в клубах – зрештою, як не звик знайомитись взагалі. Але тут щось йому підказувало, що до неї треба підійти. Зібравши всю свою мужність, він відштовхнувся від стійки бару і попрямував до них із подругою. Він нагнувся над столом, відрекомендував себе і зробив кілька дотепних компліментів – це він умів. Ще кілька жартів, які супроводжувались сміхом дівчат, і молодий чоловік попросив у неї дати йому свій номер телефону.

Раніше. Вона взяла серветку. Із сумочки (стильної, до речі) витягнула якусь темну штуку – це була помада. Нею вона написала свій номер телефону, під яким додала запис:

Юлічка
подзвони мені ; )

***

Тепер. Вона потягнулась до сумочки (стильної – тут нічого не змінилось), і з неї витягнула таку ж стильну візитницю, після чого вручила йому візитівку:

Юлія Євгенівна Кононенко
Керівник відділу SMM
НазваСерйозноїКомпанії

Роман Голубовський

Щороку святкувати Різдво я їжджу до своїх бабці та діда в село. І хоча я вже давно не маленький, вони для мене і надалі залишаються моїми бабцею та дідом, і святкувати Різдво я і надалі їжджу до них. Село називається Стоянів. Цьогорічне Різдво мало чим відрізнялось від попередніх. Ну хіба що погодою.

Справжні різдвяні фотографії:

Знайдіть кота:

Ну і не втримався, щоб не сфотографуватись на фоні килима:

Роман Голубовський

Умови конкурсу дуже прості. Потрібно зробити дві речі:

1. Твітнути цей пост (кнопка Tweet внизу)

2. Залишити коментар до цього посту (в поле “url” вбити лінк на свій твіттер)

Ім’я переможця буде визначено жеребкуванням на наступну п’ятницю (13-те січня). Щаслива, до речі, дата. Оповідання напишу згодом. Поїхали!

Твітни це ↓

Щороку помирають люди, але 2011-й був особливо щедрий на смерті. Це Стів Джобс, смерть якого, багато людей (зокрема, блогерів) назвали подією року – і це незалежно від того, користуються вони продукцією з надкушеним яблуком чи ні. Крім того, його смерть в одну мить зробила знаменитим та (за логікою) багатим Уолтера Айзексона, якому пощастило написати біографію Джобса просто перед його відходом у інший світ. Незважаючи на те, що вона, – біографія ця, – продавалась трохи більше двох місяців, вона стала найбільш продаваною книгою року на Amazon.

Щось схоже відбулось і в музичній галузі. Смерть Емі Уайнхаус, про яку до того мало що було чути, і яка, увійшовши до “Клубу 27“, стала на один щабель популярності з Кобейном та Моріссоном, також зробила когось багатим: її альбом став найбільш продаваною пластинкою у Великобританії за останні 10 років.

Трохи інші враження залишили по собі смерті диктаторів. Смерть Муаммара Каддафі вразила своєю жорстокістю – відео із знущаннями над колись грізним лідером Лівії не для людей із слабкими нервами (лінк навіть не кидатиму). Ще одні яскраві (хоча і негативні) враження по собі залишив той факт, як люди РАДІЛИ СМЕРТІ Осами Бін Ладена. Так щиро радіти смерті… І все навпаки із ще одним диктатором – лідером Північної Кореї Кім Чен Іром. Дай Бог, щоб за кожним із нас плакало хоча б кілька людей так, як плакав за ним цілий народ.

Рік революцій. Туніс, Ємен, Єгипет, Лівія. Навіть журнал “Time” назвав людиною року протестувальника. А ще, зазвичай задоволеним своєю показовою демократією росіянам надоїла ця показовість. До революції діло поки не дійшло, але багатотисячні мітинги, що прокотились у багатьох містах (і, зокрема, два 100-тисячних у Москві) – це вже далеко не три сотні “нєсогласних”. І показово тут те, що основним каналом як організації мітингів так і інформування людей став Інтернет. Особисто мені дуже цікаво спостерігати, як російська пропаганда, яка себе добре почуває працюючи з телебаченням, експериментувала з інтернетом. Троллінг, DDoS-атаки на ЖЖ, злам скриньки Навального, статті на підконтрольних інтернет-ресурсах і нарешті публікація записів телефонних розмов одного з лідерів опозиції Бориса Немцова. Дуже цікаво, що буде далі. Особливо з огляду на те, що деякі західні ЗМІ навіть назвали Навального головним суперником Путіна.

А от в Україні зовсім не радісна ситуація. Теперішня влада закручує гайки підприємцям, псує стосунки з Європою і відкрито нищить представників колишньої влади і теперішньої опозиції. А для того, щоб народ менше звертав на це увагу, періодично смішить народ суржиком Азарова та конфузами Януковича. Лише одна гарна новина – нарешті з’явився політик, який у справі комізму (розсмішити народ) дає бій обом вищезгаданим політикам. Його ім’я – Олег Ляшко.

А тепер кілька слів про себе. Є речі, якими рік 2011-й ні чим не відрізнявся від попередніх і, підозрюю, не відрізнятиметься від майбутніх: за традицією, він почався похміллям (1 січня) і закінчився застіллям (31 грудня). Усім іншим він якщо не кардинально відрізнявся, то як-мінімум виділявся з поміж інших. 2011-го року було багато ідей – дещо з них втілив, дещо втілити не встиг, дещо краще б не втілював. Трохи мріяв і деякі мрії навіть збувались. Чогось навчився, особливо на помилках. Були цього року і кохання (так, і мені, любителю скандалів і апологету попси, притаманні такі почуття). Були як цілком земна любов, так і платонічна, яка залишається зі мною надалі – Розі Хантінгтон-Уайтлі. Трохи покатався цього року – Запоріжжя, Івано-Франківськ, Ужгород, Шешори, Столиця. Побував у Москві та на Казантипі – як одне, так і інше – окремі держави. Бачив Леніна, займався дайвінгом і фейсдауном. Танцював на найкращих українських івентах і писав для регіонального представництва найбільшого клубного порталу України – Lviv.TopDJ. Брав інтерв’ю та багато жартував. Придбав дзеркальну фотокамеру і мої фотографії стали трішечки якіснішими, і, головне, дівчата у клубах позують охочіше. Блог дозволяє відвідувати деякі заходи у ролі журналіста, на нього посилаються новинні сайти, називаючи мене “представником місцевої жовтої преси”. Не менше мене тішить мій твіттер. А ще, я доріс до нового проекту, про який я ще розповім вам. Але не зараз. Словом, хороший був рік номер 2011. Впевнений, 2012-й буде ще кращим.

Бажаю собі і вам 2012 року втілювати всі ідеї, варті уваги. А на запитання “як справи” надалі відповідати не “нормально” а “ПРЕКРАСНО!” – і, головне, щоби це була правда.

Роман Голубовський

На фото (зліва направо): Розі Хантінгтон-Уайтлі, Розі Хантінгтон-Уайтлі, Розі Хантінгтон-Уайтлі, Роман Голубовський, Розі Хантінгтон-Уайтлі, Розі Хантінгтон-Уайтлі.

P.S.: Дуже дякую всім за привітання! Такої кількості я ще, мабуть, не отримував. Чмоки!