Сімнадцятирічна дівчина буквально за два дні стала зіркою інтернету. Все, що вона зробила – одяглась дещо сміливіше за інших.

У Павлограді, що під Дніпропетровськом, сімнадцятирічна учениця школи №15 прийшла отримувати атестат одягнена у прозору сукню, під якою легко проглядувалась нижня білизна. Фотографії Анастасії Фоменко, яка, подейкують, є дочкою вчительки, моментально облетіли весь україномовний та російськомовний інтернет та викликали масу обговорень в соцмережах та блогосфері. Більшість різко осудила її сміливе вбрання. Після цього дівчина видалила свою сторінку в соцмережі ВКонтакте (зараз є, швидше за все, фейкова - тут).

Зате, як виявилось, Настя раніше вела твіттер – @NastyaFomencko (схоже, справжній). І я з цікавістю його переглянув.

Судячи із записів, Анастасія Фоменко увагою хлопців зовсім не обділена, але разом з тим постійно працює над собою. Наприклад, займається в спортзалі та бігає, вчиться в школі, вивчає українську і навіть зрідка нею твітить. Настя любить фільми жахів, читати і “більш за все безмежно кохаю Львів“. Вона страшна кар’єристка і марить роботою в модельному бізнесі:

“мне не нужны дети, не нужен муж… я хочу карьеру! Я только вперёд! Я иду к будущему.” (твіт)

Анастасія усвідомлює: “Знаете, я стану звездой. Я упорно иду к этой цели. На моём пути никто не станет. Просто потому, что силы не хватит. Терпеть.” (твіт)

Ставлення до критики: “Мне нравится когда люди меня не любят. Это лучше чем во всём им потыкать.” (твіт)

А тут про славнозвісне вбрання Насті: “но я сейчас рассказывать буду о выпускном своём! кстати,платье осталось всего одна примерка. Мама конечно же была в шоке!Но а что поделать,она всегда от меня в шоке. поэтому думаю привыкла!” (твіт)

Мама Анастасії, судячи з записів доньки, відноситься до неї як до дорослої: “Что у меня мама выдала, пришла домой и говорит мне: “Дочь, тебе не нужны парни твоего возраста!” Я соответственно офигела. И она продолжила: “Ты выросла, тебе нужен года на 4-6 старше!” я обалдевшая стою сейчас и пишу это. Не ожидала мама. Ну это давно знала, просто не думала что мама до этого дойдёт.” (твіт 1, твіт 2, твіт 3)

І найцікавіше: “ненавижу, когда девушки курят, пьют и ругаются матом. это не девушки. и мне всё равно кто бы с вас что мне не сказал поэтому поводу.” (твіт)

Ось така вона. А взагалі, колись в КВН був такий жарт: “Здравствуйте, обычные люди!” Так от Анастасія Фоменко виступила в ролі того, хто так привітався. А “звичайні люди” за таке привітання її осудили і зненавиділи. Підозрюю, ми ще про неї почуємо.

Фоточки Анастасії Фоменко: з випускного і не тільки:

P.S.: профіль на elitemodels, профіль на ask.fm

Роман Голубовський

Сергій Мавроді – особа, без сумніву, культова. Вже за життя про нього знято фільм, – свого роду пам’ятник. Йому знову і знову вірять люди. І віру свою підкріпляють “рублем”. Феномен. Геній!

Та мені б зараз хотілось поговорити не про те, наскільки Мавроді розумний, – бо грамотно придумав свої фінансові піраміди, – і не про те, який він хороший психолог, – бо зумів зіграти на людській жадібності. Хочу поговорити про його маркетинговий геній.

Сергій Мавроді не лише знає, що людина потребує. Він тонко відчуває час, в якому ми живемо і вміє підібрати максимально ефективні інструменти, що дозволяють достукатись до людини.

1992-1994 рр.

Російські телеканали щодня крутять рекламу МММ. Реклама примітивна, зате проста для розуміння. Але головне – її багато. Дуже багато. Люди чують з телевізора про МММ по кілька разів на день. І, як не дивно, вірять!

Бо що таке телевізор тоді? – Це максимально потужний рекламний інструмент. Чому? – Бо довіра до телевізора висока. Народ щойно вдихнув ковток свободи після 70 років, прожитих в Радянському Союзі. А телевізор – один із показників цієї свободи. Саме на ТБ з’явилась програма “Взгляд”, саме там почали показувати (о, Боже!) американські фільми з Шварценеггером, саме там почали йти нескінченні мексиканські серіали.

І ось у цей час, коли люди не знали, що робити з усією цією свободою і дивились серіали по ТБ, їм розповідали про МММ. Та ще й розповідав не будь-хто, а героїня серіалу (Вікторія Руффо, “Просто Марія”). Ну як в таке не повірити! Реклама працювала.

2011-2012 рр.

Всі пам’ятають історію з МММ, і в тупу рекламу по телебаченню ніхто вже не повірить. Та нова фінансова піраміда МММ-2011 все ж створюється, бо у Мавроді напоготові нові інструменти.

Перше. Змінюється позиціонування нової піраміди. Якщо 1994 року це золота корова, що зробить всіх багатими, то зараз це золота корова “для розумних”. Всі знають, що піраміда розвалиться, але якщо вчасно вкласти і вчасно забрати гроші – можна розбагатіти. І це, нагадаю, відбувається в 2011-2012 роках – коли в трендах успіх та фінансова незалежність.

Друге. Потрібно знайти “розумних і успішних” щоб розповісти їм про хорошу можливість. Знімається кіно “ПіраМММіда” (не буду стверджувати, що це частина маркетингу Мавроді, але і відкидати такої гіпотези не буду) – потенційна аудиторія дивиться нові блокбастери. Мавроді говорить з відеороликів на YouTube – це максимально близько до “думаючої” аудиторії МММ-2011. Головне: канал, через який відбуватиметься комунікація тепер – це інтернет. І це у час розвитку соціальних мереж та громадської активності в онлайні (Навальний, “Партия жуликов и воров” і т.д.) – тобто коли максимальна довіра до інтернету! Знову Мавроді правий!

Третє. Потрібно ефективно прорекламувати МММ-2011 – адже в пряму рекламу тепер не вірять. Зате друзям в соцмережах та блогерам – ще й як вірять. Обирається система MLM (Multi-level marketing), при якому кожному учаснику системи вигідно залучати нових учасників. І починається. “Манімейкери” (люди, що заробляють в інтернеті) вступають в МММ-2011 і починають хвалити піраміду. Прості люди вступають в МММ-2011 і починають розповідати друзям в соцмережах, як круто отримувати гроші з піраміди. І це працює – адже люди вірять друзям (це вам не якась там героїня мексиканського серіалу 90-х).

І, звичайно, всі учасники піраміди знають, що рано чи пізно усе закінчиться. Але так само всі впевнені, що до того часу вони свої гроші звідти заберуть. Повторюю – всі. А кількість таких всіх збільшується – бо друзям вірять…

Оце буде крику, коли все рухне! Та у будь-якому разі, Мавроді – геній в маркетингу. Сподіваюсь, я доступно пояснив – чому.

Роман Голубовський

Рутина набридає і може стати причиною депресій. Тому психологи радять частіше змінювати оточення – навіть в дрібницях. Наприклад, ходити на роботу різними шляхами. Тоді те, що ти бачиш щоразу, і, відповідно, враження від дороги будуть новими – і ніяких тобі депресій. Словом, щось нове – це корисно. Так от, до чого це я веду…

В силу певних обставин, я вже два тижні ходжу з гіпсом на правій руці. І це при тому, що я правша. Страшно незручно! Писати нереально, набирати текст на клавіатурі довго, зав’язувати шнурівки майже неможливо, потискати руки людям незручно, рухатись не корисно, про те, що виглядає це не надто гарно, я взагалі мовчу. І, напевно, я мав би бідкатись. Але, як не дивно, з такої ситуації можна винести й багато корисного.

Обмеження, які наклала на мене ця незручність, стали своєрідною новою дорогою (див. перший абзац), і дозволили подивитись на ряд речей по-новому. І це корисно не лише в боротьбі з одноманітністю, – це просто корисно.

1. Оскільки набирати текст однією рукою, та ще й лівою, довго – спілкуватись з людьми в скайпі чи у соцмережах стає не дуже зручно. І тут ти згадуєш, що в тебе є музичний слух, гарний голос і телефон. Замість переписуватись з “аватарками” я поговорив із знайомими голосами та інтонаціями. Спілкування з використанням мови стало реально більше – хіба це не круто?!

2. Коли робиш усе повільно – починаєш усвідомлювати обмеженість власних ресурсів. Приходить розуміння цінності часу, і доводиться вибирати, що насправді для тебе важливо. Хочеш-не хочеш, доводиться розставляти пріоритети. А коли ти біжиш, зупинитись і подумати, чи у правильному напрямку ти рухаєшся – це ой як корисно!

3. Коли тобі щось заважає – це дуже гарне виправдання власної бездіяльності. А значить, це справді хороше випробування. Виклик. Я міг би увесь цей час відпочивати від власних справ, призупинитись, – оскільки робити будь-що дуже незручно. І жодних претензій би не отримав, адже “алібі” хороше. Та незважаючи на це, останні тижні у мене насичені подіями явно не менше, а у дечому навіть більше ніж раніше. Поїздка в Київ на ТБ – добре, в Ужгород на конференцію – без проблем, похід на інтерв’ю – запросто, написання рейтингових статей (які навіть доводиться видалити) для UaReview – з радістю. Словом, випробування – це додатковий стимул.

4. Коли ти слабкий – ти відкритий. Черепаха без панцира. Ти сильно залежиш від оточення – від того, дружнім чи ворожим воно виявиться. І це гарний спосіб перевірити людей. І знаєте, що я вам скажу? Для мене це стало відкриттям, але в людях дійсно багато добра. Раніше я цього не помічав. А зараз я це можу стверджувати. Коли в автобусі небритий з перегаром молодик бандитської зовнішності поступається тобі місцем, коли змучена і знервована касирка “Пузатої хати” пропонує віднести до столу твою тацю з їжею, коли людина, з якою ти другий день знайомий, тобі зав’язує шнурівки - все це не може залишити байдужим. Світ складається із добрих людей! І усвідомлення цього багато чого варте.

Ходіть різними дорогами, зупиняйтесь час від часу, дивіться на ті ж самі речі з іншого боку – ось моя порада. Це посвітляє.

Роман Голубовський, фото: Тарас Демчук

Люблю почитати художню літературу. Часто герої мого чтива починають свій ранок з читання газет. Це тому, що ці герої жили на початку 20-го століття. А жили б вони зараз, ймовірно їх ранок починався би з читання стрічок соцмереж. Хоча, можливо не все так погано… Словом, я вирішив поцікавитись, які видання зараз читають.

Питання стосувалось як друкованих, так і інтернет-видань. Запитав у себе в Twitter, Facebook та ВКонтакте. Відповіло 22 людини. Список ні на яку об’єктивність не претендує, та можливо буде цікавим і вам.

(цифрою позначена к-сть людей, що згадали видання; UaReview згадали 6 людей, але це прогнозовано, тому “поза конкурсом”)

• Українська правда – 7
• Корреспондент – 5
• AIN – 5
• Тиждень – 3
• Країна – 3
• Фокус – 2
• Дзеркало Тижня – 2
• Watcher – 2
• ХабраХабр – 2
• Коммерсант – 2
• Русский Репортер – 2
• The Economist – 2

Решта видань згадали по одній людині:

ITC.ua, Сегодня, ГолосUA, Високий Замок, День, ОБКОМ, Історична правда, Cвобода (NY), Платформа, Лігазакон, ЛІГА, Business Insider, Menshealth, 20 хвилин, Brandigo, 3dnews, gagathet, fridaylviv.net, Україна молода, Власть, Бізнес, ШО, @Insp_Breakfast, Lookatme, bbc.ua, voanews.ua, тсн, інфопорт, тексти, медіаосвіта, телекритика, космо, Роем.ру.

Такий от списочок. А яку періодику читаєте ви?

Роман Голубовський, фото: @chorna_kiwka

***

Звідси:

(Сказати про жизнь, як це, вася, було в жизні.
Панімаєте, пацани, всі пацани і тьолки, панімаєте, вася, в жизні буде всьо ніштяк, я вам за це атвічаю.
Жизнь це є вєщь, яка вася, ніхто не пойме цьої вєщі, вася, і цю вєщь тяжко поняти
Її тільки можна поняти, коли ти гуляєш з пацанами і тьолками, з якими ти знакомий давно
І це все, вася, буде з нами давно знакома і панятна
Пацани, скажіть там…)

Роман Голубовський

Одне з перших донесень про можливий напад Німеччини на СРСР Лаврентій Берія передав Йосипу Сталіну ще у Липні 1940 року – майже за п’ять місяців до підписанням Гітлером плану “Барбаросса”. Розвідка постійно доносила Сталіну про підготовку Німеччини до нападу на Радянський Союз, а 15 червня поступила знаменита радіограма Ріхарда Зорге “Напад очікується 22 червня по широкому фронту“. Тобто до середини 1941 року керівництво СРСР володіло достатньою інформацією для того, щоб найближчим часом чекати нападу зі сторони фашистської Німеччини, і тим не менш Йосип Сталін вперто відмовлявся вірити в близький початок війни. Чому так сталось – гіпотез багато, одна з них розкривається у фільмі “Шпигун”.

Тема Другої Світової Війни – одна з найпопулярніших спочатку у радянському, а тепер і у російському кінематографах. Важко перерахувати, скільки фільмів було відзнято про війну. Як ще можна навчити глядача любити свою державу, як не під проявом патріотичних почуттів. Та у “Шпигуні” всі дії відбуваються ще до початку війни – що, як на мене, дещо нестандартно (фільм взагалі багато у чому нестандартний), а патріотичними почуттями тут майже не пахне – швидше навпаки, критика радикальних дій радянських спецслужб.

У фільмі зображається протистояння німецької та радянської розвідок у передвоєнній Москві. Російські шпигуни – старший майор Олексій Октябрський (Федір Бондарчук) та лейтенант Єгор Дорін (Данило Козловський) – шукають таємничого німецького агента на прізвисько “Вассер”. І хай не ображаються на мене актори, та найбільше, що мені сподобалось у фільмі – це саме фон. Та сама довоєнна Москва з напівпустими вулицями, по яких їздять старі автомобілі, кольорово (але не яскраво – в пастельних тонах) одягнені люди, новенькі “сталінські” висотки – все це створює дуже гарний фон. Звичайно, всі декорації зроблені з перебільшенням, але власне так у нашій уяві вона – Москва 1941 року – і мала б виглядати. Тому за це авторів картини варто похвалити.

Ще одне, чим відрізняється фільм від інших – у ньому немає стандартної зав’язки і кульмінації; всі події відбуваються доволі рівно, від початку і до кінця. Чи добре це – не знаю. Але те, що незвично – однозначно. А взагалі, “Шпигун” знятий по “Шпигунському роману” Бориса Акуніна, який стандартним мисленням ніколи не відзначався.

Тепер по акторам. Бондарчук, якого я стабільно недолюблюю через надміру пафосу, в “Шпигуні” мені навіть полюбився. Чи то через показову комічність героя що він грав, чи то вуса йому так до лиця, але він виглядав природно. Данило Козловський – тут вирок майже однозначний: він має всі шанси найближчим часом стати суперпопулярним актором. І гра хороша, і типаж геройський, і просто красень – дівчата таких люблять. А щодо тих, кого люблять чоловіки, – не можу не відзначити виконавицю ролі наївної і романтичної медсестри, дівчини Доріна – Анну Чіповську. Красива.

Резюмуючи скажу, що “Шпигун”, мабуть, не претендує на роль культового кіно, але як хороший і якісний продукт однозначно вартий уваги.

Трейлер фільму “Шпигун” (”Шпион”):

Роман Голубовський

Найвіддаленіша точка, в якій мені доводилось бувати, знаходиться у Африці. Не у дикій та неосвоєній її частині, а у цілком свійській “ол-інклюзівській” – в Єгипті. Всього 5 годин літаком (якщо мене не підводить пам’ять), і замість львівської бруківки ти бачиш білесенький єгипетський пісок. А от для того, щоб змінити львівський проспект Свободи на запорізький проспект Леніна, потрібно майже в чотири рази більше часу – цілих 19 годин(!) – їхати потягом. І то, якщо без запізнень.

Саме стільки часу мені довелось провести в дорозі на зустріч користувачів твіттера та баркемп (це така міні-конференція) #ukrtweet 2012. Благо, проводити час в дорозі було зовсім не сумно, а подекуди, завдяки компанії веселих твіттерян, було навіть веселіше ніж на самому баркемпі. Чого ми тільки не обговорювали в дорозі – від тем франчайзингу і запам’ятовуваності брендів до першого кохання і ставлення до сексуальних меншин.

А в Запоріжжі нас чекала кав’ярня на проспекті Леніна, потім квартира на проспекті Леніна і нарешті сніданок в кафе на проспекті Леніна – вибачте за тавтологію, інакше з Запоріжжям не виходить. Крім Леніна мені, як людині, що любить періодичну пресу, впали в очі заголовки популярної тут газети “Суббота плюс”: “Запорожские гинекологи теряют своих пациентов”, “Запорожцы обнажаются в парках и маршрутках” та великими літерами (Увага!) – “ЗАПОРОЖЬЕ ЗАХВАТИЛА МАФИЯ”!

Страшно, правда? Та незважаючи на такі заголовки і присутність в усьому дідуся Леніна (наступного дня я навіть його пам’ятник сфотографував: ну тягне мене до Леніна – пруф.), запорізькі люди мені зустрічались виключно хороші. Особливо – дівчата. Взагалі, подумалось, що заради красивих запорізьких дівчат можна Ілліча вже і потерпіти.

Та повернемось до цілі подорожі. “Укртвіт” як і минулого року проводився в стінах ВУЗу, щоправда тепер іншого – Запорізького Національного Університету. Відмінність #Ukrtweet-у від інших організованих твіттер-спільнотою баркемпів полягає у його глобальній географії. Тут збираються представники більшості регіонів України – не лише Заходу, Сходу чи Півдня. А люди з різними світоглядами – це завжди цікаво.

Організація івенту – на стабільно високому рівні. А от доповіді далеко не всі заслуговують на похвалу. Чого вартувала одна із доповідей, на якій розповідалось таке: для того, щоб мати багато послідовників у Твіттері, потрібно щодня постити якнайбільше твітів – наприклад 100(!), і розповідати про все, що ти робив протягом дня, (Увага!) підтверджуючи це посиланнями! Уявляю собі: сходив в туалет – лінк, почистив зуби – лінк, поїв – лінк (здавалось би, до чого тут Петро Нек) тощо. Цікавий був би твіттер, ага. Зате сподобались конкурси. Вони додавали неформальності усій зустрічі. Ну а гарним завершенням дня став шалений Дабстеп у нічному клубі.

А потім ще один день, проведений на проспекті Леніна і ще 19 таких же цікавих годин до Львова. Гарно було. А на підтвердження моїх слів, замість лінків – фоточки:

Нагадую, триває запис блогерів на допрем’єрний показ фільму “Шпигун” у Львові – деталі тут.

Роман Голубовський

У вівторок 3 квітня відбудеться спеціальний допрем’єрний показ фільму “Шпигун” (”Шпион”) для блогерів. Кіносеанс пройде у кінотеатрі “Планета Кіно” (торговельно-розважальний центр “King Cross Leopolis”, Львів). Початок о 18:45. Кількість місць обмежена, тому варто поспішити і записатись.

Умови запису на фільм:

• Для популярних блогерів та твіттерян – 300 френдів в ЖЖ або 50 відвідувачів щодня в блозі або 800 фоловерів в твіттері;
• Розмістити у себе анонс цього показу з активним гіперпосиланням на цей запис (http://blog.golubovsky.com/shpion-for-lviv-bloggers/);
• Залишити прямо тут коментар «Запишіть мене» з посиланням на анонс у себе в блозі (важливо! по цьому я знатиму, хто записаний);
• Протягом трьох днів після показу потрібно написати відгук про фільм.

Якщо у вас недостатньо читачів, блог на іншій платформі або будь-які інші запитання, пишіть на roman_golubovsky@ukr.net – все розглянемо.

Перед показом організатори обіцяють також невеличкий фуршетик, тому ще й будемо мати час познайомитись.

Кількість місць обмежена, подача заявки не гарантує попадання у список запрошених.

Фільм “Шпион” за книгою Бориса Акуніна. Трейлер:

Роман Голубовський

В школі я не дуже любив літературу – ні українську, ні зарубіжну. В ті далекі часи я любив фантастику – подорожі героїв із смішними іменами типу Зак, Гак, Бак чи Люк на планети з не менш смішними назвами мене вабили більше, ніж розбір мотивів убивства якоїсь старої через борг. Тоді самі дії для мене були цікавішими за мотиви цих дій.

А от “критика” в підручниках любила розкривати саме мотиви тих чи інших дій головних героїв. Критики любили пояснити, чому саме так а не інакше зображує події автор. І факт, що літератор може написати довільний абзац, а критики обґрунтують усе, незалежно від того, вкладав автор туди приховані смисли чи ні, – цей факт, на відміну від самої аналітичної творчості, мені видавався дійсно цікавим. Втім, це стосується не лише літератури, але і музики, живопису – більшості видів мистецтва. І мені завжди здавалось це цікавим – написав собі любу дурню, а начитані люди самі знайшли у всьому цьому суть і розумними словами донесли до публіки, про що “хотів” сказати автор.

Зараз я вже далеко не школяр, літературу почитати люблю, але цікавитись згаданим феноменом “критики” не перестаю. Взяти хоча б шедеври аналітичної літератури під назвою “Кому вигідна “качка” про пограбування Надала у маршрутці?” новинного порталу “За збручем”, або “«Свобода» сказала «фас» – «Нова тернопільська» гав-гав-гав“, що вийшла на зовсім не літературному сайті “Про все”. Процитую тільки найцікавіше із останньої згаданої статті:

І пішла брехня гуляти інтернетом, нібито сподобалась деяким столичним редакторам, що потрапила у випуски національних новин. Столичні піарники продемонстрували Олегу Тягнибоку, як треба насправді писати кілька речень, щоб розмити негативне інформаційне поле «Свободи», що склалось у Тернополі.

Про що ж вони написали?

“Сергій Надал вже не хоче бути близьким до народу” – саме під таким заголовком 13 березня вийшла стаття у “Новій тернопільській газеті”. За повідомленням видання, у міського голови Тернополя викрали гаманець під час проїзду в громадському транспорті.

“Ми хочемо рівнятись на Європу, правильно? – коментує ситуацію Сергій Надал, – і люди часто закидають політикам те, що вони далекі від народу. Кажуть, гляньте на західних політиків – та вони на велосипедах на роботу їдуть! От і я вирішив стати близьким до народу – поїздити в громадському транспорті як звичайний житель Тернополя. Навіть два дні не поїздив – обікрали!”

У викраденому гаманці було близько 8 тисяч гривень, “образок із зображенням матері Божої”, картка на 10-и відсоткову знижку від перукарні “Світ зачіски”, візитна картка Олега Тягнибока (Сергій Надал є членом ВО “Свобода”- UaReview) та посвідчення міського голови міста Тернополя, повідомляє управління МВС у Тернопільській області, посилаючись на заяву Надала. За фактом викрадення порушено карну справу.

Нагадаємо, посвідчення міського голови дає право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті, розміщено на UaReview.

Якщо ж проаналізувати написане, то помітно неозброєним оком, що турбує мера і над чим працює команда парників: 8000 гривень. Це хабар в тисячу доларів пана Липки.

Релігійний православний імідж який не дуже сприймається греко-католицькою більшістю.

Візитка Тягнибока – це взагалі прикол. Адже не фото родини, а папірець лідера, телефон якого мав би мати кожен поважний свободівець є своєрідною демонстрацією про наближеність Сергія Віталійовича до тіла лідера.

Перукарня – прикол від піарників, яких, певно, задовбала примітивність мера.

«Про все» жартома звернулось до прес-служби УМВСУ в Тернопільській області щодо ситуації з мером. Там офіційно сказали, що мер не звертався із заявою.

А от колеги з прокуратури порушили кримінальну справу щодо депутата Липки за 1000 доларів хабаря.

(хто не в темі, йдеться про статтю сатиричного сайту UaReview “Мера Тернополя пограбували в маршрутці“)

Скажу вам, я тепер знаю, як відчували себе класики літератури. Хто такий пан Липка?! До чого тут православ’я?! Втім, яка різниця – он як проаналізовано усе гарно! Тим більше, що тернопільські критики мають настільки хорошу фантазію і дійсно величезний набір епітетів. Браво!

Роман Голубовський

За підтримки:

Факт. Работа в Бресте в банке доступна соискателям, независимо от пола. А вот в Эр-Рияде, столице Саудовской Аравии, есть банк, который обслуживает только женщин. По этому и все сотрудники банка – женщины. Сделано это с очень благородной целью – позволить прекрасной половине без нарушений требований ислама участвовать в экономической жизни мусульманской страны.

14 березня у Львівській опері відбувся конкурс краси “Міс Львів-2012″. Головною переможницею стала учасниця номер три Богдана Приймак, саме вона представлятиме Львів на конкурсі “Міс Україна-2012″, що відбудеться невдовзі, пише Zaxid.net.

Найцікавіше тут – це здивований вираз обличчя нової міс Львів (див. фото) – особливо, якщо згадати інформацію від “надійного джерела”, якою я вчора поділився у твіттері:

(зверніть увагу на час написання твіта – 14:21, і час початку конкурсу – 19:00)

У надійного джерела виявилась дуже хороша інтуіція (смайлик). Вітаю Богдану з справедливою перемогою!

Роман Голубовський