Головна

Срібло і техніка

pukish_oleg@ukr.net (informator) — Wed, 22 Feb 2012 18:43:50 +0000

Срібло — ковкий, пластичний благородний метал сріблясто-білого кольору. Середній вміст срібла в земній корі – 70 мг/т. Максимальні його концентрації фіксуються в глинистих сланцях, де досягають 900 мг/т.

При описі кожного елемента прийнято вказувати його першовідкривача і обставини відкриття. Такими даними про елемент № 47 людство не володіє. Жоден з прославлених вчених до відкриття срібла не причетний. Сріблом люди почали користуватися ще тоді, коли не було вчених.

Пояснюється це просто: як і золото, срібло колись досить часто зустрічалося в самородному вигляді. Його не доводилося виплавляти з руд.

З розвитком товарних відносин срібло, як і золото, стало показником вартості. Напевне в цій своїй ролі воно сприяло розвитку торгівлі навіть більше, ніж «цар металів». Воно було дешевшим від золота, співвідношення вартості цих металів у більшості древніх держав було 1:10. Велику торгівлю зручніше було вести за посередництвом золота, а от дрібна, більш масова, вимагала срібла.

Перше застосування – для паяння

З інженерної точки зору срібло, подібно до золота, довгий час вважалося незастосовним металом, який практично не впливає на розвиток техніки, точніше, майже незастосовним. Ще в давнину його застосовували для паяння. Температура плавлення срібла не настільки вже й висока - 960,5 °С, тобто нижча ніж золота (1063 °С) і міді (1083,2 °С). Порівнювати з іншими металами не має сенсу, адже асортимент металів в давнину був дуже невеликий (навіть набагато пізніше, в середньовіччі, алхіміки вважали, що «сім металів створили світ за кількістю семи планет»).

Однак якщо ми розкриємо сучасний довідник з матеріалознавства, то і там знайдемо кілька срібних припоїв: ПСр-10, ПСр-12, ПСр-25. Цифра вказує на процентний вміст срібла (решту мідь і 1% цинку).

У техніці ці припої займають особливе місце, бо паяний ними шов не тільки міцний і щільний, а й корозійностійкий. Ніхто, звичайно, не надумає запаювати такими припоями каструлі, відра або консервні банки, але суднові трубопроводи, котли високого тиску, трансформатори, електричні шини потребують такого обслуговування. Зокрема, сплав ПСр-12 використовують для пайки патрубків, штуцерів, колекторів та іншої апаратури з міді, а також з мідних сплавів з вмістом основного металу більше 58%.

Чим вищі вимоги до міцності і корозійної стійкості паяного шва, тим з більшим відсотком срібла застосовуються припої. В окремих випадках використовують припої з 70% срібла. А для пайки титану лише чисте срібло.

М’який свинцево-срібний припій нерідко застосовують в якості замінника олова. На перший погляд це здається безглуздістю: «метал консервної банки», замінюється валютним металом – сріблом!

Однак дивуватися тут нема чого, це питання вартості.

Найбільш ходовий олов’яний припій ПОС-40 включає в себе 40% олова і близько 60% свинцю. Замінює ж його срібний припій, що містить всього лише 2,5% дорогоцінного металу, а всю решту масу становить свинець.

Двигун внутрішнього згорання

pukish_oleg@ukr.net (informator) — Fri, 17 Feb 2012 10:21:46 +0000

В даний час нікого не здивуєш використанням двигуна внутрішнього згоряння. Мільйони автомобілів, бензогенераторів та інших пристроїв використовують в якості приводу двигуни внутрішнього згоряння. Поява цього типу двигуна в 19 столітті обумовлена в першу чергу необхідністю створення ефективного і сучасного приводу для різних промислових пристроїв і механізмів. У той час, в основній своїй масі, використовувався паровий двигун. Він мав масу недоліків, наприклад, низький коефіцієнт корисної дії (тобто більшість енергії, яка витрачалася на виробництво пари, просто пропадала), був досить громіздким, вимагав кваліфікованого обслуговування та великої кількості часу на запуск і зупинку. Промисловості потрібен був новий двигун, позбавлений цих недоліків. Ним став двигун внутрішнього згоряння.

Двигун внутрішнього згоряння (ДВЗ) – це тип двигуна, теплової машини, в якій хімічна енергія палива (зазвичай застосовується рідке або газоподібне вуглеводневе паливо), що згорає в робочій зоні, перетвориться в механічну роботу. Незважаючи на те, що двигун внутрішнього згоряння є недосконалим типом теплових машин (сильний шум, токсичні викиди, малий ресурс), завдяки своїй автономності (необхідне паливо містить набагато більше енергії, ніж найкращі електричні акумулятори) ДВЗ стали дуже популярними. Основним недоліком двигуна внутрішнього згоряння є те, що він виробляє високу потужність тільки у вузькому діапазоні оборотів. Тому його невід'ємними атрибутами є трансмісія і стартер. Лише в окремих випадках (наприклад, в літаках) можна обійтися без складної трансмісії. Крім цього двигуну внутрішнього згоряння потрібні паливна система (для подачі паливної суміші) і вихлопна система (для відведення вихлопних газів).

Банківська система

pukish_oleg@ukr.net (informator) — Mon, 13 Feb 2012 16:40:58 +0000

Банківська система – це сукупність всіх банків у національній економіці. В даний час в країнах, де є розвинена ринкова економіка, ця система має два рівня – Центральний банк і комерційні банки. Центральний банк може бути представлений як сукупність інших банківських установ, які виконують функції самого Центрального банку. Центральний Банк виконує всі грошові функції – він здійснює монополію національних грошових знаків, займається кредитами та іншими важливими функціями. Комерційні банки концентрують в основному кредитні ресурси і здійснюють банківські операції, а також фінансові послуги для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки можуть розділятися на державні, кооперативні і акціонерні форми власності.

Взагалі, банківська система – це сукупність діючих банків, кредитних установ, економічних організацій, що виконують банківські операції. Крім цих організацій, банківська система має ще й спеціалізовані організації, які не здійснюють жодних банківські операцій, але забезпечують діяльність банків. Наприклад, це можуть бути розрахунково-касові центри, дилерські фірми, аудиторські контори, фірми, які працюють з цінними паперами, а також організації, що працюють з рейтингами банків і забезпечують їх спеціальною інформацією та обладнанням. Все це і є банківська система.

Банки і всі кредитні організації постійно взаємодіють з наступними клієнтами:

• з суб'єктами економіки;
• один з одним;
• з Центральним банком;
• з іншими органами влади.

Вперше таке поняття, як банківська система виникло в добре розвинених економічних країнах – Швейцарії, Великобританії, Німеччині, Японії, США та в інших. Наприклад, банківська система Швейцарії – це одна з найсильніших і удосконалених систем усього світу.

В якості складової частини банківська система входить у велику економічну систему країни. Це можна розшифрувати як те, що дана система тісно пов’язана зі споживанням, виробництвом та обігом різних нематеріальних і матеріальних благ. Успіх економічного розвитку країни багато в чому залежить від того, як функціонують банки і банківська система.

Банки, які діють в країні, можуть мати різну систему – дворівневу або однорівневу. Дворівнева система каже сама за себе – перший рівень складає Центральний банк, а другий – кредитні установи або комерційні банки. Більшість систем, що зустрічаються у світі, відносяться до такого виду. Однорівнева система зустрічається рідко, але все, ж стає реальною тоді, коли країна не має Центрального банку, або коли має, але в цій країні діють виключно такі Центральні банки.

В сучасному ритмі життя та ринковій економіці, банківська система має досить багато функцій. Зміни, які відбуваються в цій системі, чи то позитивні чи негативні, впливають, як правило, на всю економіку країни. Щоб організація банківської системи працювала правильно, необхідне чітке дотримання всіх вимог і розвиток всіх банківських напрямів. А від цього залежить нормальне функціонування господарства країни.

Для хорошої роботи кредитної політики потрібна стабільність в банківській системі. А каналом, через який проходять всі грошово-кредитні операції, є банківський сектор, саме на нього спрямована вся банківська система.

Отже,варто підсумувати, що банківська система – це цілісне утворення, яке забезпечує стійке положення в країні. Банківська система є частиною суспільства, яка функціонує в рамках законів і підпорядковується юридичним нормам.

Материнка звичайна

pukish_oleg@ukr.net (informator) — Wed, 08 Feb 2012 19:09:46 +0000

Материнка звичайна – це вид багаторічних трав’янистих рослин родини Lamiaceae. Вид поширений в Європі і Середземномор’ї.

У США, Франції і деяких інших країнах материнку звичайну культивують.

Материнка звичайна: ботанічний опис

Висота рослин досягає 50-70 см. Кореневище гіллясте, часто повзуче. Стебло чотиригранне, прямостояче, у верхній частині гіллясте. Листя довгасто-яйцеподібне, на верхівках загострене, зверху темно-, знизу сірувато-зелене, довжиною 1-4 см. Квіти дрібні, численні, зібрані в суцвіття. Віночок двогубий з п’яти пелюсток, які, зростаючись, утворюють трубку віночка і двогубий відгин. Верхня губа зростається з двох пелюсток, нижня – з трьох. Цвіте у червні-липні, починаючи з другого року життя.

Маса 1000 насінин близько 0,1 г. Насіння дозріває в серпні.

Рослина невибаглива до ґрунту, однак на важких глинистих і кислих ґрунтах росте погано. Надає перевагу відкритим ділянкам. Добре зимує і в кінці лютого – на початку березня починає вегетацію.

Материнка звичайна: агротехніка

Материнка звичайна розмножується насінням або поділом куща. Насіння висівають восени або ранньою весною в холодні парники або гряди. Норма висіву насіння при вирощуванні сіянців 100 г/га. На постійне місце сіянці висаджують восени або ранньою весною широкорядним способом з площею живлення 70 × 40 см. Норма висіву при посіві насінням у відкритий ґрунт 2 кг/га. Глибина загортання насіння 1-1,5 см. Після прибирання попередників ґрунт орють на глибину 25-27 см. Під оранку вносять гній – 20-25 т/га, суперфосфат – 300 кг/га, калійну сіль – 150 кг/га. Перед сівбою ґрунт боронують і культивують.

Ґрунт повинен бути рихлим і чистим від бур’янів. Для цього періодично проводять культивацію міжрядь і розпушування ґрунту в рядах. Перший міжрядний обробіток роблять ранньою весною на початку вегетації, наступні – в міру необхідності і обов’язково після укосу. Під першу весняну культивацію і під культивацію після укосу вносять мінеральні добрива. При нестачі вологи плантацію поливають. Особливо ефективний післяукісний полив, що сприяє більш дружному відростанню надземної частини рослини.

Епоха Відродження

pukish_oleg@ukr.net (informator) — Fri, 03 Feb 2012 20:23:11 +0000

Епоха Відродження або Ренесанс – це епоха в історії культури Європи, що прийшла на зміну культурі Середніх віків і передує культурі нового часу. Хронологічні рамки епохи – початок XIV-остання чверть XVI століть і в деяких випадках – перші десятиліття XVII століття (наприклад, в Англії і, особливо, в Іспанії). Відмінна риса епохи Відродження – світський характер культури і її антропоцентризм (тобто інтерес, в першу чергу, до людини та її діяльності). З’являється інтерес до античної культури, відбувається ніби її «відродження» – так і з’явився термін.

Основні етапи епохи Відродження

Епоха Відродження стала найбільшим прогресивним переворотом з усіх пережитих до того часу людством, епохою, яка «мала потребу в титанах і яка породила титанів за силою думки, пристрасті і характеру, за багатосторонністю і вченістю».

Історія людської культури знає чимало злетів, яскравих розквітів, художньо рясних, інтелектуально багатих і плідних епох. І все ж, європейська – в першу чергу італійська – епоха Відродження XIV-XVI ст. стала Ренесансом з великої букви.

Та й сам цей термін – Відродження - з'явився саме тоді, в середовищі флорентійських поетів, художників і знавців старовини, коли в Європі, в її культурному та суспільному житті стали відбуватися найістотніші зміни. Тому особливо значимий культурний переворот, здійснений Ренесансом для духовного життя Європи. Але прямо чи опосередковано, відразу або через кілька століть він позначився на культурі та життєвому укладі всіх народів світу, тому що саме ренесансний дух – індивідуальної свободи, сміливого пізнання, схиляння перед античною, насамперед елліністичною-римською культурою, інтелектуальною ненаситністю – дозволив європейцям зайняти політичну, культурну та економічну гегемонію у всьому світі.

Діатомові водорості

pukish_oleg@ukr.net (informator) — Thu, 02 Feb 2012 15:17:43 +0000

Що ж це таке – діатомові водорості? Діатомові водорості, або діатомеї (лат. Bacillariophyta) – це група найпростіших одноклітинних кременистих водоростей, розміри яких зазвичай не перевищують 0,1 мм. Група відрізняється наявністю у клітин своєрідного «панцира», що складається з аморфного кремнезему. Панцир складається з двох половинок, так званих стулок – епітеки і гіпотеки, причому епітека більша, і її краї заходять на краї гіпотеки. Стінки панцира мають пори, через які здійснюється обмін речовин із зовнішнім середовищем. У результаті поділу дочірні клітини отримують по одній половинці панцира і добудовують до неї меншу. Очевидно, що через це популяція поступово маліє і після декількох ділень клітини утворюють ауксоспори, що не мають панцира. Ауксоспори ростуть в об’ємі і згодом дають початок новому великому поколінню.

За будовою стулок діатомові водорості діляться на три класи: Centrophyceae, Mediatophyceae, Pennatophyceae. Найбільш численні діатомеї 1-го і 3-го класів. У Centrophyceae стулки панцира мають радіальну будову і завжди позбавлені шва. До них відносяться головним чином планктонні види. У Pennatophyceae стулки зазвичай двосторонньо симетричні, у деяких – асиметричні. Багато їх видів мають шов і входять до складу бентосу. Клас Mediatophyceae об'єднує форми, перехідні між Centrophyceae і Pennatophyceae. Більшість з них відомі у викопному стані, одиничні роди зустрічаються нині в морях.

Вершкове масло

pukish_oleg@ukr.net (informator) — Wed, 01 Feb 2012 17:49:33 +0000

Вершкове масло – харчовий продукт, який отримують сепаруванням або збиванням вершків, отриманих, як правило, з коров'ячого молока. Це емульсія, в якій крапельки води є дисперсною фазою, а жир – дисперсійним середовищем (на відміну від вершків, де жир є дисперсною фазою, а вода – дисперсійним середовищем). Має високий вміст молочного жиру (50-82,5%, в топленому маслі – близько 99%).

Вершкове масло: властивості

Молочний жир володіє цінними біологічними та смаковими якостями. Він включає збалансований комплекс жирових кислот (в основному насичених), містить значну кількість фосфатидів і жиророзчинних вітамінів, має низьку температуру плавлення (32-35 °С) та затвердіння (15-24 °С), легко засвоюється організмом (90-95%). Вершкове масло також є значним джерелом холестерину (близько 200 мг/100 г).

До складу вершкового масла входять також білки, що містяться в молоці, вуглеводи, деякі водорозчинні вітаміни, мінеральні речовини і вода (ця нежирова частина називається плазмою масла). Вершкове масло володіє високою калорійністю (традиційне масло – 748 ккал/100 г) і засвоюваністю. Вершкове масло містить вітамін А і вітамін D. Літнє масло містить також каротин. Вершкове масло містить токофероли.

Євангеліст Лука

pukish_oleg@ukr.net (informator) — Tue, 31 Jan 2012 18:17:07 +0000

Євангеліст Лука був родом із сирійського міста Антіохії і з юних років присвятив себе науці. Вивчивши цілком іудейський закон, він навчився також мистецтву лікування і познайомився з грецькою філософією, прекрасно знав грецьку і єгипетську мови. З Антіохії Лука прийшов до Єрусалиму в той самий час, коли Господь сіяв там насіння божественної істини. Лука сподобився побачити і почути Спасителя. Насіння євангельського вчення лягло на серце Луки, за висловом євангельської притчі, як на добру землю, і принесло плід стократно. Належачи до лику семидесяти апостолів, обраних Самим Господом, Лука ходив перед лицем Христа, своєю проповіддю готував Йому шлях і запевняв людей, що прийшов у світ давно очікуваний Месія. Під час рятівних страждань Господа, коли уражений був Пастир і розсіялися вівці стада Його, Лука був вірним і сумував душею за Вчителем.

За ці серцеві сльози Ісус дарував євангелісту Луці неописану радість, про що сам апостол розповідає в Євангелії, не називаючи себе по імені. У день Воскресіння Христового Лука з іншим апостолом, Клеопою, йшли в село Еммаус, поблизу Єрусалиму. У цей час наблизився до них Сам Воскреслий Ісус. Але очі їхні були стримані, і вони Його не пізнали. Господь запитав, про що вони міркують і чому такі сумні. Євангеліст Лука і Клеопа з душевною тугою розповіли про страждання і хресну смерть коханого Вчителя. «А ми сподівались були, - продовжували вони, - що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося… А дехто з наших жінок, що рано були коло гробу, нас здивували: вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з’явлення Анголів, які кажуть, що живий Він».

Тоді Господь відповів: «О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу? » І, почавши від Мойсея і від усіх пророків, виясняв їм сказане про Нього в Писанні. Йдучи і розмовляючи з Господом, євангеліст Лука з власних Його уст почерпнув глибину невимовної премудрості, і, як добрий учень Христовий, навчився таємниць Божим і тим згодом навернув багато народів у віру Христову. Але в той час апостол ще не впізнав божественного Супутника.

І лише коли Христос, сидячи з Лукою і Клеопою за вечірньою трапезою, взявши хліб, благословив, розломив і подав, тоді відкрилися їхні очі, і пізнали Його. Але Ісус став невидимим. Тут полум'я божественної любові, приховане досі в серці Луки, виявилося словами: «Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?» і, вставши в той же час, Лука і Клеопа повернулися в Єрусалим і розповіли одинадцятьом апостолам про воскреслого Господа, що явився їм на шляху. Під час цієї розповіді в світлиці, де вони зібралися, з'явився сам Христос і дав всім мир і повчання (Лк. 24:13-49).

Рахмани в історії України

pukish_oleg@ukr.net ( В.О. Дем’янов) — Mon, 30 Jan 2012 16:51:07 +0000

Історія становлення та розвитку духовної влади у давніх слов’ян майже не досліджена. Наявні джерела інформації про неї поверхові, уривчасті, недостовірні та в більшості належать принциповим опонентам та ворогам слов’янського світогляду.

До того ж, симпатики, зацікавлені у вивченні такого світогляду, внаслідок обмеженності першоджерельної інформації, користуються саме такими матеріалами, сприймаючи їх за ґрунтовні та правдиві.

Теорії, збудовані на такій основі, лишень поглиблюють проблему та віддаляють нас від подій минулого, від розуміння причетності предків до духовного конфлікту особливого значення.

Втрата знань історії наших предків є наслідком довготривалої боротьби ідейних ворогів зі слов’янським світоглядом та заповітами Святих Отців – берегти контакт з величним Світлим Ірієм, жити у любові і добрі (дивись статтю «Роський світ, роський мир: істина - в Творці!»).

У всі часи завданням недоброзичливців було приниження значення та ролі слов’янських духовних очільників - Старійшин, Святих Отців, рахманів, волхвів-укрів, волхвів, спотворення їх історичного спадку.

Жорстока боротьба з духовними переконаннями предків, особливо в останні 4-и тисячі років, привела суспільство не тільки до нерозуміння історичної ролі слов’янських духовних Отців, але і до деформації знань про тонкий світ, Світлий Ірій, Всесвіт.

Закон Творця став для багатьох далеким та необов’язковим, а Світлий Ірій втратив у їх свідомості обриси реальності.

Сенс життя - особисте духовне удосконалення кожного, перестав бути метою земного буття. Земляни збайдужіли до істинних знань світобудови, до розуміння суті духовного конфлікту розпаленого на околицях Всесвіту.

Боротьба за збереження людських душ у Світлому Ірії стала для багатьох міфічною, далекою. За пропагандою бездуховністі антисвіт, як темне позаірійне паразитуюче утворення, приховав свою цілеспрямовану агресію - енергетичні крадіжки для власного низьковібраційного існування.

У шумерський та ханаанський періоди Святі Отці слов’ян наполегливо викривали крайню паразитичність антисвіту, його небезпеку для людей.

Предки, і тоді, і значно пізніше, приклали усіх можливих зусиль для протидії антисвіту. Вони несли знання Прави, закон Творця, у різні кінці планети, наполегливо захищаючи незгасимість світла у людських душах.

Слов’янські Старійшини та їх народ, через це, на протязі довгих тисячоліть безперестанно піддавались переслідуваннням з боку носіїв темних сил.

Більше двох тисяч років тому дії антисвіту наблизили людство (у наслідок переходу на нижчі, темні вібрації) до втрати духовного зв’язку з Творцем, а людей - до межі існування.

Допустити такого предки не могли.

Відкритий перелом

pukish_oleg@ukr.net (informator) — Sun, 29 Jan 2012 11:56:10 +0000

Відкритий перелом – це травма, при якій пошкоджуються м’які тканин, які вкривають кістку, що відкриває прямий шлях для проникнення інфекції в область перелому. При вправленні уламків і закриття рани слід дотримуватися особливих правил для мінімізації ризику інфікування. Відкриті переломи, при яких уламки кістки порушують цілісність шкірних покривів, як правило, виникають в результаті важких травм і часто супроводжуються іншими ушкодженнями. Первинні лікувальні заходи спрямовані на підтримку або відновлення прохідності повітроносних шляхів потерпілого, забезпечення доступу кисню і контролю кров’яного тиску. Після того як життєво важливі функції стабілізуються, можна приступити до власне лікування перелому.

Відкритий перелом: ускладнення

Пацієнт з відкритим переломом схильний до високого ризику ускладнень в області ураження. Зокрема, можливе тривале зрощення перелому (уповільнена консолідація) або відсутність зрощення (незрощення перелому), а також інфікування тканин в області відкритого перелому. Порушення зрощення зумовлене пошкодженням м’яких тканин в місці перелому. Їх втрата призводить до недостатності місцевого кровообігу, що перешкоджає консолідації перелому.