Ну от на пошуки того літака ми й відправились. Досить змістовну інформацію про місце катастрофи взяли із розповідей Віктора Верховинця, координат він нам не дав, але тим воно й цікавіше було

День перший. Озерний

Отже, в суботу вранці виїхали зі Львова. Через всілякі несприятливі обставини (пошуки Любка, відсутність сала в Рукавичці, порушення правил ПДР і спілкування з даїшниками і тп), добряче вибилися з графіку і стартанули тільки пообіді.По плану, в перший день мали зайти на оз.Росохан і на оз.Аршиця, там і заночувати.

Спочатку йшли до Росохана маркованим маршрутом попри гарненьку річку Мшана:

По дорозі знайшли перший гриб, радість аж зашкалила:

Так помало вигребли на Росохан. По дорозі зустрічаючи різноого роду сміття, на одному дереві висів навіть бульбулятор ((

Росохан гарний, але шось не вразив. Не знаю чому. Ось він:

Далі поперли по тому ж маршруту ше метрів 100 догори, а там натрапили на райшток і помаслали ним вздовж хребта по старезних лісах. Такий кльовий ліс, шо просто не передати, ніколи такого не зустрічав: під ногами каменюки, вкриті зверху шаром моху. Коли йдеш - каміння рухається, мох трохи провалюється. Прямо хочеться попросити в лісу пробачення за шкоду, яку йому завдаєш

Йшли-йшли, води мали трошки, бо Ромко заявив - “та шо ти, там купа потоків, буде ше вода” )). Потоків не зустріли, з Росохана тоже пити не наважились. Таки потихенько йшли собі райштоком і вперлись в перший молодняк, в якому райшток губиться. Час був вже пізній, на оз.Аршиця ми не встигали, води не було, короче весело. Ромко поліз в молодняк і зробив висновок, шо ми там не пролізем. Потім на нього напав фулл тільт, і він помаслав через той же молодняк напролом вниз - до потоку ))) Ох і напсіхувався ж я через то. Мучились-мучились, вибрели з молодняка на якесь болото на березі потока, на наше щастя там виявився кусок сухої землі під палатку і ми вирішили розбити табір:

Протягом дня попри стежку назбирали ше купу грибів і Ромко зварив просто суперову юшку, за шо я йому всьо прощаю ))

Бєрьозка, хоч і сира, але була вже зламана стихією ) Зато яка потім була грань… )

Поїли-попили і пішли спати. Перший день видався не дуже вдалим.

День другий. Літаково-пошуковий.

Прокинулись вранці, знов набрали висоту до райштока і повалили далі вздовж хребта. Періодично втрачаючи райшток через потоки, молодняк чи Ромка )) Годині в 5 догребли до потоку, який тече під третьою Аршицею - десь біля неї впав літак. Перекусили, кинули рюкзаки і махнули вверх на хребет.

Долізли до зарослів жерепу і “весело” перевалили через нього. Ромко почав активно шукати місце аварії, порівнюючи краєвид із тим, який зображений на фотці Віктора

Я, тим часом, нависав чи впевнений він де шукати )) і як він мене терпів, не знаю )

Досить довго так продирались жерепами, і тут несподівано Ромко дико закричав, виявилось - знайшов якусь трубку. На вигляд як алюміній, але майже не гнеться, титан?

Тут нас вхопив незначний блуд: Ромко, по звуку, був метрів 5 попереду і чекав поки ми до нього долізем. Дерлись до нього ми хвилин 15, на звук відстань була та ж сама постійно… Поки не згадали про нечисту, нічого не мінялось. Трохи було моторошно, потім поржали з того

Чим далі, тим деталей ставало більше, що додавало оптимізму:

Ше трохи, і Ромко (справжній молодець) таки знайшов місце катастрофи:

Ну всьо, вже скоро мало почати темніти, ми оператитвно погребли назад. На південному схилі знайшли ше отаке:

Знову-таки, не шарю шо за метал, для алюмінію заважкий. Ми так однозначно не вирішили, чи то від вибуху він перелетів хребет, чи хтось намагався здати на цвєтмєт…

По дорозі, попри саму стежку, грибів було стільки, шо я ше ніколи не бачив:

Хотіли догребти на полонину Мшана, там отаборитись. Майже встигали, але тут вкотре трапився сраний зруб. В результаті знов довелось ночувати в якомусь болоті )) Цього разу ше й зі сотнями бігаючих туда-сюда павуків і їх жертв - шалених метеликів. Моторошне трохи місце (особливо для такого арахнофоба, як я).

Ну але місце ночівлі знов прикрасила чудова грибна юшка, цього разу настільки густа, шо перетворилась би в холодець, якби був холодильник )

День 3. Красивезний???

Ну всьо, заданіє виполнєно, далі по плану гора Яйко, гора Молода і купа чудових краєвидів…

…А фіг там… Перед тим як знайти літака, Ромко файно получив від ялинки в око гіллякою. Та так, шо поцарапав рогівку. На ранок подразнення стало нестерпним, іншого виходу, як повертатись назад не було. За кілька годин по дорозі подолали відстань, яку по лісу йшли кільканадцять. Нещасний Ромко мусів ше й вести машину до Львова.

Лікарі заспокоїли, шо нічо смертельного нема, виписали лікарства, Ромко ше підвіз мене домів, на тому пригода й закінчилась. Попри все, я просто в захопленні від походу, не часто такі враження можна пережити )

Ось наш маршрут. В основному намальований від руки, жопс включав лише інколи - надіявся на тривалу подорож, а батарея в мене тримає в районі 14 годин:

Точні координати літака не відмітив, заради спортивного інтересу шукаючих Якшо комусь сильно треба - пишіть, поділюсь

Отже, виїхали з Болехова близько 10 ранку і неспішно покрутили в напрямку Тисова і дальших сіл.

Перед самою Козаківкою є супер місце для купання, яке ми використали за призначенням.

Хто сказав шо роверисти не літають?

Там же:

Їхали на розслабоні по гірських селах:

Після села Сукіль почався троха крутіший підйом, але і його ми легко подолали. Хтось, крутячи педалі, хтось пхаючи ровера поперед себе. Підйомчик:

На хребті паслась одинока скотина:

Далі спуск. Всупереч моїм очікуванням, він виявився непридатним для швидкісного даунхіла (принаймні, для такого чайника як я) - дорога дуже болотяна і слизька. Фоток спуску нема

Помало спустились в село Кам’янка. Хотіли там купити хліба - не вдалось. Довелось вживати рідкий хліб:

Один місцевий мешканець нам трохи розказав, що тут активно діяло національне підпілля, за що все село було відправлено в засляння. Аж після смерті Сталіна людей повернули назад. Можливо, червоно-чорний прапор поряд із синьо-жовтим - данина тим часам, а може в селі і зараз живе багато націоналістів:

Ше дядько розказував шо церкву знищили в ті часи, а в часи незалежності відбудували точну копію:

Трохи почекали на дощ, він так і не випав і ми покотились до водоспаду. Мільярд матрацників підтверджував, шо пункт призначення вже близько. Також про це свідчили купи сміття на березі чистої? гірської річки:

Потім я швиденько збігав до мертвого озера (бо всі решта там вже були і не мали бажання лізти знов). Там зустрів байкерів (мото) - один був зі Львова, а другий з Німеччини. Львів’янин казав шо німцю вже далеко за 50, а йому на місці вопше не сидиться. От би й мені в його віці бути таким активним

Озеро мені сподобалось, зараз шкодую, шо не затримався там надовше:

Потім спустився до водоспаду, шо тут говорити:

Далі спуск до траси Сколе-Стрий… Спочатку планував в сколе сідати на електричку, але в запасі було дуже вже багато часу і я вирішив покотити до Стрия велосипедом. Рішення було правильне - в задоволення покотив майже всю дорогу легеньким спуском. В стрию дочекався електрички і вже після 10 вечора був удома

Маршрут приємний і кльовий, напевне, найбільше мені сподобався із тих, якими я наразі катав…

Згідно з моїми оцінками, його легко можна їздити за 1 день зі Львова до Львова. Причому, думаю, саме з Болехова прикольніше їхати, враховуючи рельєф

Ось, власне, трек поїздки:

Кілька ентузіастів вирішили звернути увагу на проблеми, з якими зустрічаються велосипедисти в місті і загалом популяризувати ровер.

Їхнє троха відєо:

І лінк на статтю

При плануванні поїздки основними критеріями було - виїхати не раніше 9 ранку (через одного засранця, якому треба було допомогти перекинути мотор в машині, я спав близько 3 годин попередньої ночі - потрібно було хоч трохи відіспатись) і приїхати не пізніше 8 вечора (бо то ж фінал ЧС 2010 був). Вибір впав на маршрут до г.Камула, як каже вікіпєдія - найвищої вершини подільської височини (471 м.)

Метеорологи прогнозували спекотну погоду і, як це не дивно, так воно і вийшло. Я не раз чув шо в таку погоду їздити не дуже прикольно, тому цікаво було спробувати.

Отже, 9-30 ранку, сонце вже жарить ніпадєццкі - моя велофутболка, яку я поправ в 8 ранку (бо замочив зночі і забув про неї) висохає за 10 хвилин. Я кручу педалі до Сихова і тут мене осягає геніальна думка - “треба купити сонцезахисний крем”. Який же я радий шо та думка мене навідала, бо з моїм типом шкіри я би до вечора перетворився на шкварка ))

Ну купили ше крем і вирушили… Їхалось, хоч і по трасі, але приємно. Машин мало на дорозі, тривалі спуски розслабляли і налаштовували на хороший лад

Біля Соснівки звернули з траси і поїхали сільськими дорогами. Тут слід сказати, шо проїджаючи селами, в мене прокинулись теплі переживання, спогади дитинства. Дуже вже мені запах свіжих коров’ячих гамняків, поля навколо, навіть сам асфальт (якийсь він специфічний, тепер такий не кладуть), нагадувало файне село Глухів Сокальського району, в якому я частенько відпочивав у бабулі коли був дітваком.

Так ми собі їхали спокійно, милуючись навколишньою природою. Я зловив себе на думці, шо поля теж бувають красивими, хоча куда їм до Карпат…ну то нічо, колись будуть і гори…Доїхали до Звенигорода:

Шось є в тому селі… якесь умиротворення висить в повітрі. Не знаю, чи то тільки мені так здалось, чи то древні племена Бужан вміли вибирати місця по феншую, але факт залишається фактом. Принаймні, Ігору теж село сподобалось:

Потім ми ше поїхали навколо горба, він мені виглядає штучно насипаним, може то те старовинне городище? Позаду горба проводять археологічні розкопки…

Ось частина коралів праукраїнки, виготовлена із клика шаблезубого тигра:

а ось череп древнього Чупакабра )

Насправді, знятий шар землі глибиною в кілька сантиметрів, так шо то напевно кістки свійської худоби ))

Весь день хотів скупнутись в якійсь водоймі, але не зміг себе перебороти і залізти в ставкову воду. Як не як, а я пачті гуцул і звик купатись в чистеньких гірських річках:

Їдемо далі… Сільська ідилія все більше і більше мене захоплює. Ось величезна калюжа посеред поля:

Як там взялось стільки води?

Ось коні. Я чомусь їх трохи боюсь - вони мені здаються магічними істотами, чесно

Приїхали в Підгородище. Я зрозумів, шо зробив велику помилку, коли накинув лише грубий маршрут. Я чомусь сподівався шо одразу побачу нємєряно вказівників на гору камула і взагалі шо то всьо буде дуже легко - то ж не Карпати, а якийсь горбик посеред поля

Короче, помилявся я. Ми зустріли в селі привітливих бабуль, які відправили нас в напрямку гори і троха збили з пантелику. Ше розказали нам шо там десь є підземний хід з гори, на якій колись був замок, до Звенигорода. Лєгєнди, напевно…

Далі трохи помучились. На бескиді бачив шо там має бути табличка з маршрутом, ми її не могли знайти. Кілька разів пробували зайти в ліс і поперти наверх напряму. Ці спроби, звісно, успіхом не увінчались ))

Проблема в тому, шо ми стояли між двома горбиками майже однакової висоти і не знали який з них та Камула )) Вже навіть подзвонили до друга у Львів шоб він глянув в неті GPS координати Камули, ну він нам закинув якісь, коли я ввів їх в телехфон - показало точку десь за Червоноградом. Ваня - привіт

Тому, на всякий випадок, напишу тут приблизні координати, може шо комусь буде потрібно:

г.Камула GPS-координати: +49° 41′ 10.17″, +24° 20′ 47.13″

Правда, врешті-решт, завдяки Ігору знайшли табличку і ломанулись по маркованому маршруту вверх. Маршрут доволі захаращений поваленими деревами, а отже, ровер вперше мав серйозну нагоду покататись на мені, а не навпаки ))

Догребли до вершини, запалили вогень, пожарили сосіджів, погодували комарів, загасили вогень, Ігор прибрав розбиту пляшку від горілки (яку віпило і розбило якесь малообразоване бидло), сфоткались…

…пішли далі по маршруту…

Далі продовжували годувати мульйони комарів і носити на хребті ровери:

Трохи воно напрягало…І тут, коли стежка вкотре повернула в ліс, а GPS показував шо вихід з лісу вже близько, мої нерви не витримали і ми спустились вниз напряму. Тут є 3 причини:

- Я боявся, шо ми не встигнем до львова на футбол (пошуки початку маршруту зайняли більше часу, ніж планувалось)
- Придурки, які малювали схему екологічної стежки, чого тільки там не вказали - сходи, альтанки, іншу срань. Зато не вказали шо на тому маршруті розташований файний кам’яний “стіжок”
- Не менший придурок і я. Бо коли читав на форумі звіт про маршрут, то читав його по діагоналі і пропустив про стіжок

Так шо великий камінь залишився до наступного разу…

При виїзді з лісу Ігор кумедно впав з ровера: колесо підсховзнулось на свіжій коров’ячій гамняшці, зіскочило в колію від коліс автомобіля і Ігор троха вилетів поперед ровера…

Далі на спуску з ліса кітайський холдер телефона, шо кріпиться на руль, не витримав і мій телефон файно вилетів на непоганій швидкості і розлетівся на 3 куска. Правда, з ним всьо ок.

Всьо. Бігом заїжджаєм в сільський магазин і вирушаєм додому. І тут мені стало хижо )))) Ноги вирішили шо я занадто їх експлуатую і перестали мене слухати. Колінні суглоби так боліли, шо мені було доволі напряжно згинати ноги.

Ну, але вибору не було, якось крутив педалі.

Далі виїзд на трасу і не дуже приємна, через завантаженість дороги, відсутність здоровлячка і срані підйоми, їзда до Львова )))

Потім душ, ванна, пиво, файний футбол, міцний і здоровий сон )) Зробив висновок, шо треба більше їздити, бо ~80 км то не відстань шоб так вмирати ))

Традиційно, мапа маршруту, може комусь пригодицця:

Wilhelmus van Nassauwe
ben ik, van Duitsen bloed,
den vaderland getrouwe
blijf ik tot in den dood.
Een Prinse van Oranje
ben ik, vrij, onverveerd,
den Koning van Hispanje
heb ik altijd geeerd.

(Гімн Нідерландів)

В нас на роботі проходить стажування хороший хлопець із Голандії Нідерладнів - Том. Сьогодні відбувся чвертьфінал Бразилія-Нідерланди… Я веду до того, шо воно не могло пройти непоміченим…Том покликав нас повболівати за компанію

Отже, Пивний Дім Роберта Домса (як каже Том “…because it’s practically the only place with a big screen and cheap and good beer…) Вопшето 22 грн/літр, ну то таке

Виявилось, на перегляд прийшло багато друзів Тома по якісь там організації (чи то AIESEC, чи то BEST). Серед них - група підтримки збірної Бразилії:

Перший тайм пройшов за тотальної переваги бразильців і закінчився 1-0 на їхню користь…

В перерві Том, бідака, дуже переживав і аж вийшов надвір подихати… Одразу скажу, шо я за Нідерланди вболівав, бо пентакампеонам було би закруто стати секстакампеонами…

Ну народ в перерві чогось чекав:

А вони ягбе кажуть мені - “кобі, всьо буде чотко”…

Так воно і вийшло… Два гола збірної Нідерландів і дівчина з Бразилії вже показує папарацці в помаранчевій футболці (мені) щирий фак )))

Накричався і навболівався я вдосталь, трохи зірвав собі голос, але ціль було досягнуто, перемога 2-1!!!

Вот так радів Том:

Радий за нього і я. Щиро бажаю збірній Нідерландів зустрітись у фіналі із Аргентиною, а там вже хай переможе сильніший

А ше я вкотре тихо прокляв збірну України, яка не дала нам можливості пережити хоч соту частину тих емоцій, яких сьогодні відчув Том…

Вже півтора місяця в мене є вєлік, за той час катався тільки по місту,  в основному на роботу-назад. Ситуація майже катастрофічна, треба було виправляти )

А тут ше й Ігор зацікавився роверами і взяв в нашого співробітника тоже погасати-попробувати чи піде воно йому. Компанія є, треба маршрут. Тут тоже довго не напрягались, поїхали слідами відомого блоггера-байкера Dyak-a )…

Хоч погоду на неділю обіцяли нестабільну, ми всеодно вирішили їхати, шо ми не кабани?

Вийшовши з дому о 9-00 в неприємну мжичку, проскочила в голові думка, шо буде фігово, але я відігнав її і помчав на перехрестя Наукової-Стрийської, де Ігор вже зачекався

Зустрілись, троха посміялись із погоди, але вирішили таки їхати. Накрапав невеличкий дощик, але ми його перегнали )

Їхали кльово, поки по асфальту, по полю ж їхати було трохи специфічно. Дорога заросла дууже сильно, трава в доску мокра, за 5 хв їзди кроси і шкарпетки набрали кілька літрів води )) Ну але ж не вертатись назад )

Вот карабль степу Ігор:

Дуже кльова природа навколо Львова, як виявилось )

Трохи покрутили педалі по траві і заїхали в Годовицю. Вразила якість асфальту в селі. У Львові далеко не просто знайти таку дорогу.

Ну далі добрались до пункту призначення:

Посиділи трохи на березі ставу, перекусили, подивились на качок і пішли на руїни.

Частина людей в селі йшла з церкви, кілька мужиків акуратно починали розпивати бухло на березі ставка, тобто, всьо як завжди по селах в неділю. Ну нам до того діла нема )

Власне розвалини. Пам’ятка під охороною держави. Ніяк не пойму, як саме проявляється та охорона. Церква сильно знищена, здається мені, довго не простоїть. Зовні:

Всередині:

Попри те, шо даху давно нема, настінні розписи непогано збереглись:

Трохи сумне видовище, сподіваюсь, хтось колись захистить церкву від подальших руйнувань

Далі поїхали чудовою порожньою сільською дорогою до Львова, об’їжджаючи корів та наслідки їхньої життєдіяльності )

Вперлись в аеропорт, не знайшли прямого проїзду через нього, довелось об’їхати

Після першої вже був дома. Попереду ше цілий день на футбол/театр (ага, через то шо я рано встав і маю багато часу, Віка примусила мене скласти їй компанію ))/футбол+пиво

Вот так виглядає наш маршрут:

Така от перша покатулька плучилась) Як виявилось, 36 км - то для нас раз плюнути, будем далі планувати довші маршрути )

Хреново, звісно, шо аж під Києвом. Але, з іншого боку - оскільки на халяву, то можна буде і з’їздити ))

Квитки куплено, відпустки оформлено завчасно, встали в 5 ранку і експресом доїхали до стольного града

Зазвичай перебування в Києві, в очікуванні якоїсь вечірньої події, будь то футбол чи концерт, проходило в межах арка дружби народів-хрещатик, то нам надоїло, і ми вирішили хоч трохи посоватись по місту

Почали з обіду в “Здоровенькі були”. Сподобалась одна штука: там є стіл з різними недорогими салатами. Всі вони в одну ціну - 8 грн. Є тарілка, в яку насипаєш які хоч салати і скільки хоч, ціна стала. Так от, перед нами стояв студік, який примудрився наліпиити в тарілку салатів, які разів в 5 по висоті перевищують її вмістимість Ну я тоже не дурак, насипав собі тарілку з файним горбиком

Набравшись сил пішли гуляти.

Гарне місто все-таки:

Сука мудаки прям на території Софіївського собору, пам’ятки архітектури, вліпили будку:

А взагалі, посеред робочого тижня і під час робочого дня людей на вулицях зовсім мало, то прикольно, значить працюють. Бо в мене інколи створюється враження, шо у Львові самі бєздєльнікі, коли потрапляю в центральну частину міста:

Дуже хотіли потрапити до музею Булгакова, пішли до Андріївського Узвозу

Андріївська церква на ремонті

Спуск мені дуже подобається, але ті блять тупарилі продавці “мистецтва” всьо псують. Страшні стелажі з клейонки і фанєри - рідкісно гамняне видовище.

Ну ми спустились попри то лайно…

І прийшли до таємничого будинку під номером 13, в якому жив і творив геніальний Булгаков:

Ми вже не могли дочекатись чудової екскурсії по музею, аж тут дядько, зовнішніми ознаками схожий на Азазелло, спустив нас на землю, Середа - вихідний. Фак…

Пішли до Дніпра

Там перепочили і вирішили починати добиратись до НАУ, де мав відбутись концерт. Бо хоч часу ще багато було, ми толком не знали, як саме добратись до місця призначення

Як потім виявилось, дуже добре зробили…

Оперативно доїхали до метро Шулявка - найближчого до НАУ, а там почалось: питали людей з 10 як добратись звідти до місця призначення, кожен махав руками в різних напрямках і радив різні маршрутки… Десь через годину поневірянь нарешті нам пояснили як добратись. Як виявилось - треба було пройтись 20 хв пішки.

Дістались НАУ за 20 хв до початку концерту, ше якраз встигли випити пивка

Ну а далі був власне Чиж.

Тут вже словами нічого не можна передати. Коли в залі сидять старі, молоді, малі і всі радіють як діти, кожна пісня зриває шквал аплодисментів. Ліричні пісні пробирають до сліз, а інші не дають можливості всидіти на місці… В голові пробігають спогади юності - друзі, пісні під гітару біля вогнища, перше кохання, ніжні поцілунки… Я вдячний Чижу за можливість ще раз пережити найкращі моменти, це було неперевершено і неповторно

Ну а далі: “…снова поезд, и близнецы рельсы кудато ведут, снова поезд…”

Напишу, мабуть, перші враження

З непривички їздити на ровері трохи дивно, востаннє я їздив років 5 тому на гавнаровері за 500 грн. Відтоді в мене була трохи ненависть до того діла, бо він мене сильно натискав між ногами.

Тому, перед тим як купувати, взяв в співробітника поюзати тоже Giant Rincon, тіко трохи старішої моделі. Сподобалось. На наступний день пішов в магазин.

Вже їздив три рази, загалом задоволений. Тіко шось коли передня передача на двійці, а задня - більше-рівна п’яти, ланц трохи тре об якусь дугу біля педалей, і коли їду, трохи десь посипує тихенько, таке враження, шо тормозні фігні труться до дисків. Ше поки трохи поїжджу, а там піду на сервіс безкоштовний, хай настроять. Казали кілометрів через 100 приїхати, в мене вже під 40.

Покишо сильно швидко не ганяю, трохи сикатно і на підйомах важкувато. Зато, купив шльом, на радість гопнікам. Тепер показують на мене пальцьом і  шота там арігінальна шутят, вася.

Сьогодні шукав оптимальний маршрут з дому до роботи. Основною умовою було - мінімум шосе, максимум парків.

Такий в мене вийшов маршрут:

Туда-назад 12,6 км, проїхав за 50 хв. Дуже з того тішуся, бо їздив з пересадками громадським транспортом, і то займало в сумі близько двох годин.

Побачив на карті, шо його ще можна скоротити, завтра спробую.

Отже, тепер матиму майже на годину більше часу шоб проводити його з коханою дужиною/грати в покер/пити пиво/грати-дивитись футбол і т.п. Ну і буду здоровим кабаном. Супер!